Початок нового — з середини: історія змін у колонії №89

Усе починається з дверей, які в колоніях зазвичай зачинені. Не тільки фізично — емоційно теж. Туди не приходять із надією, а виходять — з відчаєм. І дуже рідко хтось приходить туди не з перевіркою, а зі щирим бажанням почути. Цього разу такою людиною стала Яна Махортова.

Освіта, віра і слухання: три речі, що змінюють колонію

У кожній зустрічі є шанс. Шанс побачити не лише людину, а зміни, які вона вже несе у світ. Саме так сталося під час поїздки до Дніпровської виправної колонії №89, де я познайомилася з Яною Махортовою — фахівчинею, яка не боїться заходити туди, куди більшість і погляд не наважується кинути.

Яна — колишня помічниця мера Дніпра, тепер — практична психологиня, яка добровільно пішла працювати в колонію. Не для статусу. А тому, що розуміє: справжню людину видно саме тоді, коли вона осмислює свою вину, свій біль і пробує змінюватися. Саме тоді поруч має бути хтось, хто в це вірить і допомагає.

Психолог, який слухає, а не лише звітує

Тож, знайомтесь: Яна Махортова — не кабінетний фахівець і не черговий психолог «для галочки». У Дніпровській колонії №89 вона — одна на понад сотню засуджених. Але в неї завжди вистачає часу. У неї не замок на дверях, а вільний стілець у кутку кабінету. І завжди уважний погляд.

Засуджені приходять — спершу з недовірою. Зі зведеними плечима, короткими відповідями, з поглядом, у якому роками ніхто нічого по-справжньому не питав. Але згодом вони повертаються — вже з тим, чого не видно у звітах: з розмовами про сором, втрати, провину, дітей, матір, надію, віру. Бо Яна — не заповнює формуляри, вона будує мости. І найголовніше — вона бачить не “злочинця”, а людину. З болючим минулим — і з майбутнім, яке ще можна зібрати заново.

Щоб зрозуміти, як живе людина після вироку, Яна дзвонила в комунальні служби — від імені «звільненої», яка шукає житло, довідку, працевлаштування. В іншій розмові — вона вже працівниця установи, яка перевіряє реакцію служби. Щоразу — інший голос, інша інтонація, але одні й ті самі відповіді: «Ми вам не передзвонимо», «У вас судимість? У нас таких не беруть», «Це не до нас», «Місць немає».

Водночас вона намагалася влаштуватися на роботу під іменем умовної колишньої ув’язненої. Розсилаючи резюме, телефонуючи роботодавцям, вона отримала 100% відмов. Без шансу. Без уточнень. Без “чому”.

Так і з’явилася брошура «Твій шлях починається тут» — написана не лише з розумінням системи, а з проживанням її на власному досвіді. Вона склала туди все: куди дзвонити, які документи збирати, як реагують служби, що очікує за дверима волі. Засуджені теж долучилися: вони писали, ділилися спогадами, попереджали інших, як не зробити знову ті самі кроки, що повертають назад.

Це не книжка. Це інструкція виживання. Це відповідь на запитання: чому люди повертаються до в’язниці. І що треба зробити, щоб цього не сталося.

І що важливо — Яна не просто описала проблему. Вона запропонувала шлях, яким може пройти кожен. Але лише якщо поруч буде хтось, хто не боїться слухати.

Ідея, яка вже стає дією

Разом із засудженими, ГО «Союз “Золотий Вік України”» та небайдужими фахівцями, ми ініціюємо освітній простір на базі УВП №89. Це місце, де можна буде вчитись, отримати професію, сертифікат і підтримку. Засуджені самі виявляють ініціативу. Один із них — В’ячеслав Бігун, підприємець у будівельній сфері, уже кілька років подає пропозиції щодо програми навчання. Він — один з перших претендентів на пом’якшення довічного вироку, і ми переконані, що Яна Махортова напише йому характеристику, яка демонструє зміни, що сталися за два десятиліття.

Це не пафос. Це — про відповідальність.

Освіта — не привілей. Це шанс. І запобігання

Ми говоримо це прямо:
– Якщо ми не готуємо людину до виходу — вона повертається назад.
– І це — наші з вами податки.
– Але головне — це може бути чиясь втрата. Чиєсь здоров’я. Чиєсь життя.
– Бо злочинцями не народжуються. Ними стають. І так само — можуть стати людьми. Якщо їм дати шанс.

Що далі?

Зараз ми запускаємо освітній напрям у колонії №89. Далі — сертифіковане навчання. Професійна підготовка. Реальні кейси трансформацій.

Ми віримо: зміни починаються з тих, кого не чують. Але якщо дати їм голос — змінюється все суспільство.

Дякуємо всім, хто долучається:
– керівництву колонії за відкритість,
– психологам, які не бояться бути справжніми,
– засудженим, які не зламалися,
– і кожному, хто вважає це — не є чимось абстрактним, а особистим собачим ділом.