Скорочення строку до УДЗ за неналежні умови тримання

Чотири роки і сім місяців. Саме стільки, за висновком Європейського суду з прав людини, один чоловік провів під вартою в умовах, що принижують людську гідність.

Другого червня 2026 року Кропивницький апеляційний суд зарахував йому цей час. Не волею — строком: просити про умовно-дострокове звільнення він тепер зможе на чотири роки й сім місяців раніше.

Для людини, яку засудили до довічного ще у 2000 році, це може здатися дрібницею. Але апеляційний суд зробив те, від чого суд першої інстанції в цій самій справі відмовився: застосував норму про неналежні умови тримання, яка формально досі не діє.

Що встановив Європейський суд

12 грудня 2024 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Луцак та інші проти України». Одинадцять заяв об’єднали в одну, усі заявники трималися у Вінницькій установі виконання покарань №1. Суд визнав порушення статті 3 Конвенції, тобто заборони нелюдського й принизливого поводження. І статті 13: захиститися від цього всередині країни людям було нічим.

Цьому заявникові Страсбург присудив 7 500 євро. І зафіксував строк — понад чотири роки й сім місяців у неналежних умовах. Скоротити покарання ЄСПЛ не може: це повноваження національного суду.

Закон є, процедури немає

Про проблему в Україні знають давно. Ще в січні 2020 року в пілотному рішенні «Сукачов проти України» ЄСПЛ визнав неналежні умови тримання в наших установах структурною проблемою і вимагав компенсаційних засобів захисту. Докладно ми розбирали це в тексті «Людська гідність не скасовується вироком».

Відповіддю став Закон №4093-IX від 21 листопада 2024 року. Він доповнив Кримінально-виконавчий кодекс статтею 115-1. За неналежні умови тримання засудженому можна скоротити строк, після якого застосовується умовно-дострокове звільнення, замінити покарання м’якшим або зняти судимість.

Проте саме цей пункт закон відклав. Він набирає чинності лише разом зі змінами до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів. Уряд вніс такий законопроєкт, №13645, у серпні 2025 року. 16 липня 2026 року, згідно з карткою на сайті Верховної Ради, його відкликали.

Тож у судів на руках норма, яка не працює. Після зустрічі з міністром юстиції я писала саме про це: суди кажуть, що норма є, а процедури до неї нема, — і відмовляють. Ось той текст: «Подарунок міністру і вісім питань без відповіді».

У цій справі спершу вийшло так само. 27 лютого 2026 року Петрівський районний суд Кіровоградської області відмовив засудженому: пункт статті 115-1 не набрав чинності, законопроєкт не прийнято.

Що вирішив апеляційний суд

Засуджений оскаржив відмову. Колегія Кропивницького апеляційного суду стала на його бік.

Логіка ухвали тримається на трьох опорах. Конституція України — норма прямої дії. Кримінальний процесуальний кодекс велить застосовувати практику ЄСПЛ. А заборона нелюдського поводження за статтею 3 Конвенції абсолютна, відступів від неї немає.

Одне речення з ухвали наведу повністю:

«Органи влади чи посадовці не можуть виправдовувати порушення прав людини відсутністю спеціального закону, якщо ці права гарантовані Основним Законом (Конституцією)».

Суд скасував відмову і застосував статтю 115-1 КВК. Строк, з якого до засудженого можна застосувати умовно-дострокове звільнення, скорочено на чотири роки сім місяців. Ухвала набрала законної сили в день проголошення, касаційному оскарженню вона не підлягає.

Чого це рішення не робить

Тут хочу бути точною, бо таку новину легко переказати гучніше, ніж вона є.

Людину не звільнили. Він просив скоротити сам строк покарання, і суд задовольнив клопотання лише частково. Кінець строку лишився там, де був, — у 2037 році. Змінилося інше: коли можна просити про умовно-дострокове звільнення.

До ухвали це право з’являлося в жовтні 2033 року. Тепер, якщо рахувати просто, — навесні 2029-го. І навіть тоді звільнення не автоматичне: його ще треба отримати в суді.

І ще одне. Це ухвала одного апеляційного суду, а не позиція Верховного Суду. Інший суд у схожій справі може вирішити інакше.

Звідки взялися 15 років

Є в цій історії деталь, яка для нас особлива.

Строковим покаранням довічне цій людині замінили в липні 2025 року. Вінницький апеляційний суд призначив 15 років за частиною п’ятою статті 82 Кримінального кодексу. Цю частину додав закон №2690-IX від 18 жовтня 2022 року — той самий, який ми називаємо #правонанадію.

Тобто одна людина пройшла обидва шляхи, за які ми роками виступаємо. Спершу закон дав строк замість «ніколи». Потім суд зарахував дні, прожиті в умовах, які Європа назвала принизливими.

А як же ті, хто прожив у таких умовах двадцять років і більше

У кропивницькій справі арифметика зійшлася. ЄСПЛ встановив чотири роки й сім місяців, до умовно-дострокового звільнення лишалося більше — суд просто відняв одне від іншого.

Тепер дві інші історії.

Геннадій Буряк. На липень 2024 року він відбув 29 років і 9 місяців. 15 липня 2024-го Житомирський апеляційний суд замінив йому довічне на 17 років, і відлік цих 17 років почався з дня заміни. Ми писали про це тоді. Днів у неналежних умовах у його справі назбиралося 8176 — понад двадцять два роки.

Друга людина — теж колишній довічник, ім’я якого я не називатиму. Його заява про умови тримання в Страсбурзі з 2023 року, рішення ще немає. За його власним описом, понад 23 роки він провів у камері площею менше восьми квадратних метрів на двох — разом із санвузлом, без гарячої води й нормальної вентиляції. У 2025 році довічне йому замінили на 15 років. У вересні він підготував для ЄСПЛ повідомлення про нові обставини і послався в ньому саме на ухвалу Кропивницького апеляційного суду.

Спробуймо порахувати так само, як у Кропивниці.

Право просити про УДЗ у Геннадія Буряка настає через 12 років і 9 місяців після заміни. Неналежних умов у його справі — понад 22 роки. У другого — через 11 років і 3 місяці. Неналежних умов — понад 23 роки.

В обох випадках неналежних умов більше, ніж увесь строк до УДЗ. Що суд має робити тоді, стаття 115-1 не каже. Вона взагалі поки не діє.

Є й друга проблема, про яку ми говорили міністрові. Коли довічне замінюють строковим, новий строк рахують з дня заміни. Роки, відбуті до того, у розрахунок не йдуть. Виходить, що роки в неналежних умовах держава не бачить двічі: ні як відбуті, ні як компенсовані.

Ще у грудні 2022 року ми писали, що в українських установах тоді трималися понад двісті людей, які відбули 26–30 років.

Моя позиція проста. Для людини, яка пережила в таких умовах більше, ніж їй лишилося до УДЗ, компенсацією має бути звільнення.

Як вирішить суд, коли до нього прийде людина з двадцятьма трьома роками, я не знаю. Кропивницька ухвала на це питання не відповідає. Вона показала інше: рахувати ці дні суд може й без нового закону.

Що далі

Для тих, хто вже виграв справу про умови тримання в Страсбурзі, ця ухвала — аргумент для власного клопотання. Номер справи — 941/1333/25, повний текст відкритий у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Для законодавця — факт: у цій справі два суди з однаковими документами на руках вирішили протилежно.

Чотири роки й сім місяців — це понад півтори тисячі днів. Їх суд зарахував. 8176 днів Геннадія Буряка поки не зарахував ніхто.

Яна Баранова,
президентка ГО «Союз “Золотий Вік України”»

Джерела: ухвала Кропивницького апеляційного суду від 02.06.2026 у справі №941/1333/25 — Реєстр судових рішень. Стислий виклад рішення ЄСПЛ «Луцак та інші проти України» — сайт Верховного Суду. Закон №4093-IX — zakon.rada.gov.ua. Законопроєкт №13645 — картка у Верховній Раді. Ілюстрація на обкладинці створена штучним інтелектом.