#ПРАВОНАНАДІЮ: три роки потому
Як закон, що повернув довічникам шанс на життя, почав реально діяти
Три роки тому, 6 листопада 2022 року, в Україні набули чинності закони №2689-IX та №2690-IX — ті самі, що відкрили механізм перегляду довічних вироків.
Для сотень людей, які колись почули фразу «довічне позбавлення волі», це стало не просто юридичною новелою. Це було відновленням елементарного — права на надію.
Що змінило закон
Прийняті Верховною Радою зміни до Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу дозволили особам, засудженим до довічного позбавлення волі, звертатися до суду з клопотанням про заміщення довічного покарання строковим після певного періоду відбуття.
Інакше кажучи — людина, яка відбула частину вироку, може довести, що вона змінилася і заслуговує на шанс жити поза ґратами.
До цього моменту Україна залишалася серед небагатьох країн Європи, де довічне ув’язнення фактично означало смерть у тюрмі. Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав це порушенням статті 3 Європейської конвенції — заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
Факти
Станом на 1 жовтня 2025 року суди отримали 112 матеріалів для перегляду довічних вироків.
Розглянуто — 97.
З них:
- 70 клопотань задоволено,
- 27 — відмовлено,
- 6 випадків — самостійні звернення засуджених.
Тобто закон працює. Повільно, з бюрократичними гальмами, але — працює.
Найбільш активно застосовується він у Хмельницькій області: у Замковій ВК №58 пом’якшення вироків отримали 15 осіб за рекомендацією установи.
Найповільніший регіон — Дніпропетровська область, де досі жодна людина не отримала пом’якшення.
Чому це важливо
Для правозахисників цей закон — результат багаторічної боротьби.
Для держави — виконання рішень Європейського суду.
Для засуджених — можливість знову бути суб’єктом, а не просто номером у справі.
Кожне клопотання, кожен перегляд вироку — це не про «пом’якшення покарання».
Це про відновлення справедливості там, де раніше діяла лише фатальність.
Так, закон має недоліки. Так, судова практика ще формується.
Але головне вже сталося: довічне покарання перестало бути вироком без виходу.
Що далі
Попереду — новий етап.
Правозахисники вимагають запровадити повний облік строків відбутого покарання і забезпечити прозорість процесів у регіонах, де реформа буксує.
Це не питання гуманізму — це питання відповідності України європейським стандартам справедливого суду й гідного ставлення до людини.
Ми багато років говорили про #критичнедовічне — тепер бачимо: #правонанадію діє.
Але справжня перевірка — це не кількість звільнених, а кількість тих, кому система дозволила змінитись.
Для тих, хто хоче глибше зрозуміти тему
Текст дослідження, котрий містить психологічний і соціальний аналіз життя довічно ув’язнених в Україні, проведений Оленою Овчаренко — читайте за цим посиланням. 📎
Це не лише про стрес і адаптацію. Це — про те, як у найжорсткіших умовах люди все одно шукають сенс, вчаться, працюють — життя триваэ.
