Диплом, що починався з сусідньої койки

Іноді найважливіші рішення в житті людина приймає не за партою, а там, де, здавалось би, взагалі немає місця для навчання.

Історія Георгія Йовдія — саме про це.

Коли біда стала поштовхом до професії

Дев’ять років тому в камері, де відбував покарання Григорій, стався інсульт у його сусіда.

Перша група інвалідності. Чоловік перестав говорити, права сторона тіла паралізована. На волі до такої людини прийшов би соціальний працівник — і не раз. Але в місцях позбавлення волі це майже неможливо.

Формально соціальні служби в установах виконання покарань існують — є штатні одиниці, накази, посадові інструкції. Реально ж людина, яка щойно пережила інсульт і не може ні попросити, ні поскаржитися, залишається сам на сам зі своєю бідою серед таких самих засуджених.

Георгій побачив це зблизька.

І замість того, щоб спостерігати, вирішив зробити те, що міг: здобути освіту соціального працівника.  

Не «для галочки», а щоб знати й уміти допомогти там, де офіційна система не дотягується.

Навчання, з якого виросло більше, ніж диплом

Ідея, з якою Георгій прийшов на навчання, переросла в дещо більше за особисту мотивацію.

Разом із викладачами Університету «Україна» він почав розробляти концепцію інтеграції соціальної служби безпосередньо всередині установ виконання покарань.

Суть:

• навчати соціальної роботи самих засуджених;
• не для заміни фахівців, а для підтримки там, де штатний працівник, через режимні обмеження, не має доступу;
• щоб поруч із людиною в кризі був хтось, хто знає, що робити.

І друга важлива сторона:

це дає засудженим можливість включитися у власну ресоціалізацію — не як пасивним об’єктам системи, а як людям, які беруть відповідальність за іншого.

А відповідальність за іншого — один із найсильніших інструментів повернення до самого себе.

Диплом у руках — і що далі

30 червня 2026 року Георгій Йовдій завершив навчання у Фаховому коледжі «Освіта» закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Соціальна робота» й отримав диплом фахового молодшого бакалавра (№ X26 074616).

Формальність, за якою стоїть історія, що почалася не з абітурієнтської заяви, а з чужої біди з сусідом по камері.

І це явно не кінцева зупинка.

Георгій уже дивиться в бік факультету інформаційних технологій та програмування Університету «Україна» — і, за своєю звичною манерою поєднувати досвід із технологіями, виношує нову концепцію:

«Цифрова свобода для засуджених»

Ідея в тому, що реальне звільнення людини — у сенсі повернення до нормального життя — має починатися ще до того, як за нею востаннє зачиняться ворота установи.

Починатися з доступу до цифрового світу:

• до навчання,
• до спілкування,
• до роботи.

Під розумним моніторингом, який працює не на покарання, а на розуміння: чим людина цікавиться, що їй потрібно для ресоціалізації, до якої професії вона тяжіє. Не тотальна ізоляція від інтернету, а керована та відповідальна присутність у ньому.

Диплом без урочистостей

Георгій зізнається: у якийсь момент він уявляв цей диплом інакше — можливо, з певною урочистістю, з відчуттям завершеного етапу. А отримав його буденно — у застосунку «Дія». Жодних фанфар.

І в цьому, мабуть, є своя правда: цінність освіти вимірюється не церемонією вручення, а тим, що людина з нею тепер уміє робити.

Попереду — новий сюжет

Це вже історія наступних чотирьох років навчання Георгія.

І, схоже, ми ще не раз повернемося до неї.