Соціальні працівники серед в’язнів: важливість та визнання
Шановні друзі Громадської Організації ЗОВУ,
Хочу поділитися з вами своїми враженнями та роздумами, які виникли під час моїх останніх візитів до Установ Виконання Покарань №8 у Житомирі та №56 у Ромнах. Наша організація приділяє особливу увагу підтримці осіб, які перебувають під довічним ув’язненням та мають статус інваліда.
Під час останніх візитів мене вразило те, що засуджені, які також видобувають довічне ув’язнення, виконують роль соціальних працівників щодо своїх співкамерників з інвалідністю. З цього приводу виникає питання: чому б цим доглядачам-засудженим не мати гідної оплати за їхню працю та офіційного статусу соціальних працівників?
Це питання я отримала від самих засуджених під час моїх візитів до установ виконання покарання. Наразі такі випадки становлять до 10% серед засуджених до довічного ув’язнення в Україні, і ця цифра може зростати через збільшення середнього віку цих засуджених: якщо у 2000 роках середній вік довічно ув’язнених був 35 років, то у 2023 році він становить 50 років. Враховуючи умови тюремного ув’язнення та вік, можна припустити, що через 10-15 років засуджених до довічного ув’язнення в Україні з інвалідністю буде до 20%.
19 жовтня під час панельної дискусії “Безбар’єрність + Безпека” я поставила це питання радниці Міністра соціальної політики Олені Кульчицькій. Звичайно, я не очікувала миттєвої відповіді, оскільки це складне питання, яке потребує дослідження. Олена Кульчицька відзначила, що соціальні працівники не можуть працювати в умовах в’язниці. А тому, вона запропонувала можливість навчання доглядачів-засуджених в онлайн-форматі, щоб отримати необхідну кваліфікацію, і я впевнена, що ці люди готові відповідати цим вимогам, оскільки вони вже декілька років виконують роль соціальних працівників — це найменша з проблем.
Більша проблема – це визнання працю в’язнів-соціальних працівників, як значущу: соціально корисну для осіб, котрі потребують догляду, та значення їх праці в контексті власної ресоціалізації. Забезпечення доступу до навчання та оплати для доглядачів-засуджених може бути важливим кроком у покращенні процесу їхньої ресоціалізації. Також важливо створити механізми для оцінки праці таких в’язнів та визначення їхнього внеску в реабілітацію та підтримку інвалідів.
Я закликаю всіх до роздумів над цим питанням та підтримки нашої ініціативи. Наша праця може допомогти покращити умови життя цих надзвичайних осіб та підняти обізнаність громадськості щодо цієї проблеми.
Захід “Безбар’єрність +Безпека” був надзвичайно актуальний. Дискусія була значно ширша — працевлаштування осіб з інвалідністю, особливо наших сьогоднішніх Захисників та Захисниць. Це проблема, яка потребує державного рішення та ефективних механізмів. Але це також можливість для суспільства виявити свою солідарність, повагу та вдячність тим, хто захищає нашу країну від агресора.
Я впевнена, що засуджені до довічного ув’язнення, які доглядають інвалідів, також заслуговують на нашу увагу та підтримку. Вони показують, що навіть у найскладніших умовах можна зберегти людяність та співчуття. Якщо ви хочете дізнатися більше про ситуацію засуджених до довічного ув’язнення в Україні, ви можете переглянути інші наші публікації в рубриці Наша місія.
З повагою,
Яна Баранова, Президент Громадської Організації ЗОВУ
