Право на надію: Яна Баранова про боротьбу за справедливість для довічно засуджених українців
У сучасному суспільстві важливо говорити про права кожної людини, навіть тих, хто опинився за ґратами. Яна Баранова, психолог, психоаналітик та президент ГО “Союз Золотого Віку України”, завітала до студії суспільно-політичної платформи “Інтервізор”, щоб підняти тему, яка часто залишається поза увагою.
Це розмова про довічно засуджених українців – їхні права, умови утримання, можливості для реабілітації та інтеграції в суспільство. У фокусі – боротьба за “Право на надію”, яке дарує шанс на пом’якшення вироків, а також складна ситуація засуджених на окупованих територіях, освітні програми та історії тих, хто не втрачає віру у справедливість.
Цей текст – детальний огляд інтерв’ю, в якому ви знайдете розподілені за темами аспекти розмови. Повну версію бесіди дивіться за цим посиланням, щоб більше дізнатися про те, як правозахисники виборюють шанс на нове життя для довічно засуджених.
Вступ до огляду інтерв’ю з Яною Барановою
Перед вами короткий огляд інтерв’ю з Яною Барановою, президентом громадської організації “Союз Золотий Вік України”, яка має багаторічний досвід роботи з довічно засудженими. У розмові обговорювалися важливі теми: право на надію для довічно засуджених, проблеми соціалізації, освітні ініціативи, а також особливості становища засуджених на тимчасово окупованих територіях.
Це лише короткий виклад основних тем, які зачіпають фундаментальні аспекти людяності, законодавства та соціальної відповідальності. Повну версію інтерв’ю ви можете прослухати за посиланням: Довічно засуджені українці на окупованих територіях відмовляються від паспортів рф – Баранова.
Дізнайтеся більше про виклики та перспективи, які стоять перед нашою правовою системою, та про історії людей, які борються за шанс на нове життя.
1. Представлення гості
- Яна Баранова – аналітик, президент громадської організації “Союз Золотий Вік України”, помічник народного депутата, член громадської ради при Комітеті Верховної Ради з питань соціальної політики та прав ветеранів.
- Яна має багаторічний досвід роботи з довічно засудженими, зосереджуючись на їхній соціалізації, підтримці, та впровадженні законодавчих змін.
2. Тема інтерв’ю – “Право на надію”
Контекст:
- Україна робить кроки до гармонізації законодавства з європейськими стандартами. Однією з таких ініціатив є законопроєкт, який надає довічно засудженим можливість перегляду вироку після 15 років відбування покарання.
- Ця ініціатива, відома як “право на надію”, має на меті створити механізм пом’якшення вироків для засуджених, які довели своє виправлення.
Проблеми:
- Правка Стефанчука:
- Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук вніс правку, яка фактично унеможливила застосування цього механізму для багатьох засуджених.
- Це рішення викликало критику правозахисників, оскільки воно порушує права засуджених і суперечить європейським стандартам.
- Мова про засуджених, які вже відсиділи понад 25-30 років. З правкою Стефанчука, таким засудженим передбачається відсидіти ще 15-20 років, тобто — ще одне довічне.
- Міжнародні наслідки:
- Внесені зміни можуть призвести до збільшення позовів до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) і накладення санкцій на Україну.
- Уже зараз Україна виплачує значні компенсації за рішення ЄСПЛ.
3. Реалізація механізму пом’якшення
Перші успіхи:
- В Україні почали реалізовувати процеси пом’якшення вироків. Деякі довічно засуджені отримали нові вироки, які передбачають відбування певного терміну (15-18 років) замість довічного покарання.
Етапи процесу:
- Засуджений проходить тести та оцінювання в установі виконання покарань.
- Установа подає клопотання до суду про перегляд вироку.
- Суд приймає рішення про пом’якшення або відмову.
Проблеми:
- Процес складний і тривалий. Навіть у випадках успішного пом’якшення вироку засуджені мають відбувати ще чи мало років покарання.
4. Ситуація довічно засуджених на окупованих територіях
Окремі довічно засуджені особи продовжують відбувати покарання у виправних установах, що розташовані на тимчасово окупованих територіях України (зокрема в Луганській і Донецькій областях). Частину з них примусово вивозять до Російської Федерації та змушують приймати громадянство РФ, що суперечить нормам міжнародного гуманітарного права, зокрема IV Женевській конвенції.
Показовим є приклад братів-близнюків, обох засуджених до довічного позбавлення волі. Один із них нині перебуває у виправній установі на підконтрольній Україні території та вже подав клопотання про заміну покарання відповідно до нової редакції статті 82 КК України. Інший — насильницьки переміщений до Росії, де хоч і формально має право на умовно-дострокове звільнення після 25 років, відповідно до ч. 5 ст. 79 КК РФ, однак на практиці в умовах закритості системи виконання покарань РФ така процедура часто є недоступною. Це свідчить про глибоку нерівність у доступі до правосуддя залежно від місця відбування покарання.
Проблема:
- Питання правового статусу та гарантій для примусово переміщених осіб залишається недостатньо врегульованим в українському законодавстві, а системна міжвідомча політика щодо захисту прав засуджених на окупованих територіях досі не сформована.
5. Освітні та реабілітаційні програми
Ініціативи:
- У Житомирській колонії діє проєкт “Освітній простір”, який дає довічно засудженим можливість здобувати нові знання.
- Учасники програми активно займаються IT-проєктами, що допомагає їм адаптуватися до сучасного світу.
Проблеми:
- Відсутність ресурсів і приміщень для впровадження подібних ініціатив в інших колоніях.
- Бюрократичні перешкоди та слабка підтримка з боку адміністрації колоній.
6. Особливості становища жінок-довічників
Перерозподіл жінок:
- Жінок-довічників, які раніше перебували в Качанівській колонії, після початку війни розподілили між різними установами.
- Це створило додатковий стрес і ускладнило їхню соціалізацію.
Проблеми:
- Відсутність цілісної системи підтримки та реабілітації.
- Жінки-довічники мають обмежений доступ до праці та освітніх програм.
7. Історії боротьби за справедливість
- Наведено приклади засуджених, які борються за перегляд своїх вироків, зокрема бізнесмена, засудженого у 1997 році.
- Правозахисники працюють над тим, щоб добитися справедливості навіть через 30 років після винесення вироку.
8. Висновки і звернення
- Яна наголошує, що гуманність у ставленні до засуджених – це показник рівня розвитку держави.
- Яна також закликає до підтримки ініціатив, які сприяють соціалізації, реабілітації та реінтеграції довічно засуджених.
- “Право на надію” має стати реальним механізмом, який дарує людям шанс на нове життя.
Повну версію інтерв’ю дивіться за цим посиланням.
