Суд у справі Буряка зірвався через одну кімнату для відеозв'язку

Першого жовтня в Житомирському апеляційному суді все було на місці. Колегія суддів зібралася. Прокурор прибув, свідки приїхали, адвокат готовий. Світло не вимикали, інтернет працював, сирен того дня не було.

Засідання не відбулося.

Геннадій Буряк мав долучитися до нього по відеозв’язку з Бердичівської виправної колонії №70. Кімната для відеоконференцій там одна. Того дня її зайняло інше судове засідання, і воно затягнулося на півтори години. Стільки колегія чекати не могла: у суддів свій розклад. Розгляд перенесли на листопад.

Я мчала на це засідання з Франції, вклалася в добу. Встигла. Кімната не встигла.

Що розглядає суд

Справа стосується умов, у яких Геннадій Буряк відбував покарання. Він оскаржує рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання. Днів у таких умовах у його справі назбиралося 8176. Це понад двадцять два роки.

У липні 2024 року довічне йому замінили на 17 років, і відлік почався з дня заміни. Майже тридцять уже відбутих років у розрахунок не пішли. Ми писали про це тоді.

У вересні Кропивницький апеляційний суд уперше зарахував іншому засудженому час у неналежних умовах і скоротив йому строк до умовно-дострокового звільнення на чотири роки й сім місяців. Докладно — у тексті «Суд не став чекати закону». Справа Геннадія — наступна в цьому ряду. Вона може показати, що робити суду, коли таких днів більше, ніж увесь строк до УДЗ.

Двічі за місяць

У вересні ми вже приїжджали до Житомира на цю справу. Тоді з’ясувалося, що Комісію, рішення якої оскаржують, за три місяці так і не запросили до суду. Перенесли на 1 жовтня.

Першого жовтня запрошення дійшли до всіх. Не дійшла кімната.

Кожне таке перенесення забирає місяць, а то й два. Для людини, яка відбуває покарання з дев’яностих, місяць ніби дрібниця. Але з таких дрібниць і складаються три десятиліття очікування справедливості.

Чия це відповідальність

Колонія тут відповідає лише за приміщення: надає кімнату, і на цьому її роль закінчується. Технічне забезпечення участі засуджених у судових засіданнях у режимі відеоконференції належить до відання судової адміністрації.

Засуджений не може подзвонити до суду зі свого телефона чи під’єднатися зі свого ноутбука. Іншого шляху до залу, крім цієї кімнати, у нього немає. Якщо кімната одна на всю установу, черга до неї стає частиною правосуддя. Хтось потрапляє на свій суд, хтось чекає наступного місяця.

Під час воєнного стану, наскільки ми бачимо, засуджених рідко везуть до суду: етапування довге й небезпечне під обстрілами. Тож відеозв’язок для багатьох лишається єдиним способом бути присутнім на власному засіданні. Навантаження на ту саму кімнату від цього тільки росте.

Що далі

Одне ми вже засвоїли. Перед наступним засіданням питатимемо не лише, чи буде світло, а й чи вільна кімната. Звучить смішно. Але ми вже двічі приїжджали до Житомира на засідання, якого не було.

Чи зійдуться всі зірки в листопаді, не знаю. Подивимось.

Житомир того дня, до речі, був теплим, сонячним і гостинним. А 1 жовтня ще й Покрова: вітаємо всіх і дякуємо нашим Захисникам і Захисницям. До зустрічі в листопаді.

Яна Баранова,
президентка ГО «Союз “Золотий Вік України”»

Джерела: спостереження ЗОВУ в залі Житомирського апеляційного суду 1 жовтня 2026 року. Ухвала Кропивницького апеляційного суду від 02.06.2026 у справі №941/1333/25 — Єдиний державний реєстр судових рішень. Ілюстрація на обкладинці — ГО «Золотий Вік України».