Примітка: Важливість втручання держави в економічні процеси — аспекти державної безпеки

Важливо відзначити, що безпека держави охоплює різні аспекти, такі як продовольча, екологічна та інформаційна безпека. Під час воєнних конфліктів ці аспекти стають ще більш важливими. Попри те, що ці аспекти не мають прямої економічної природи, вони підкреслюють необхідність втручання держави в економічні процеси.

Наприклад, продовольча безпека потребує державного регулювання для забезпечення достатнього виробництва та доступності харчових ресурсів для населення. Екологічна безпека потребує контролю і регулювання впливу економічної діяльності на навколишнє середовище та запобігання екологічним катастрофам. Інформаційна безпека включає захист інформаційних систем та даних від кіберзагроз та інших форм хакерства.

Державне втручання в економічні процеси є неодмінною частиною забезпечення зазначених аспектів безпеки. Наприклад, держава може встановлювати стандарти та норми в галузі екології, здійснювати контроль за дотриманням екологічних вимог підприємствами та сприяти розвитку екологічно чистих технологій. У випадку інформаційної безпеки держава може розробляти закони та політику, спрямовані на захист інформаційних систем та даних від загроз.

Отже, втручання держави в економічні процеси обумовлене не лише економічною природою, а й необхідністю забезпечення безпеки держави в широкому розумінні цього поняття.

Джерело — “National Security and Economic Development” — книга, написана Майклом Е. Брауна, Гроувом Х. Краусом і Алланом М. Векслером. У цій книзі автори досліджують взаємозв’язок між національною безпекою і економічним розвитком, аргументуючи необхідність державного втручання в економічні процеси.

Державне регулювання економіки: Закон “Найменших” та кейнсіанська модель економічних реформ в Україні — частина II

Глава IV

Короткий зміст: Автор тексту пише про постіндустріальну моральну революцію, яка полягає в зміні системи цінностей і перетворенні суспільної свідомості у всіх сферах життя. Він описує трансформацію мотивів та стимулів діяльності людини, виникнення нових ціннісних орієнтирів і норм поведінки. Автор зазначає, що загальний вектор цієї революції полягає в поліпшенні людини й звертає увагу на витіснення матеріальних цінностей духовними. Також автор описує перехід до більш гуманного суспільства, де надається більший простір самовираженню та самостійності особистості.

Автор також стверджує, що в суспільно-політичному житті розвинених країн золотого мільярда відбувається розвиток толерантності та поважних взаємин між носіями різних точок зору та ідеологій. Він описує політичну коректність як прояв підвищення рівня моральності населення, яка дозволяє захищати права меншостей. Автор порівнює нинішній стан розвинених країн з тим, що творилося у них ще в першій половині XX століття.

4. Постіндустріальна моральна революція: феноменологія.

Найважливішою особливістю постіндустріального суспільства є докорінна зміна, яка визначає поведінку індивіда системи цінностей, перетворення суспільної свідомості практично у всіх сферах життя — в економіці, фінансах, політиці, науці, філософії, культурі. Змінилося все: стимули, які спонукають людину до роботи; протиріччя, що стають причинами політичних конфліктів; релігійні переконання людей, їх ставлення до розлучень, абортів, значення, яке людина надає обзаведення сім’єю і дітьми. Змінилося навіть те, чого люди хочуть від життя. Серед старших представників суспільства, як і раніше широко поширені традиційні цінності й норми, тоді як групи молоді все більше стають віддані новим орієнтаціям. Трансформуються мотиви й стимули діяльності людини, виникають нові ціннісні орієнтири та норми поведінки.

На наших очах в країнах «золотого мільярда» відбувається моральна революція, радикальність і масштаби якої важко переоцінити.

Загальний вектор моральної революції, не викликає сумнівів: людина стає кращою. Важко оцінити інакше коли відбувається в постіндустріальному суспільстві витіснення матеріальних цінностей духовними.

У громадян західних країн стали змінюватися ціннісні орієнтації — переважна увага до матеріального добробуту і фізичної безпеки поступилося місцем турботі про якість життя.

Постмодернізація знаменує перехід до більш гуманного суспільства, де самостійності, різноманіттю і самовираження особистості надається більший простір.

Країни, що розвиваються в постіндустріальному суспільстві процеси об’єктивно ведуть до витіснення матеріальних стимулів з виробництва мотивами самореалізації особистості, нарощування інтелектуального потенціалу і максимального його розкриття в суспільно значущої діяльності.

У самих різних областях людської діяльності на перший план висувається творча особистість з її культурними потребами.

На стадії постмодернізації суспільство робить більший акцент на естетичних і людських моментах.

У новому світі основні відмінності між людьми й між народами носять не ідеологічний, не політичний, не економічний, а культурний характер.

На господарський прогрес впливають характер сприйняття людиною навколишнього світу, її ставлення до самої себе і собі подібних. У цю епохальну зміну прихована квінтесенція постекономічної трансформації. У сучасних умовах соціальний розвиток визначається якостями людини саме як творчої особистості.

Постіндустріальне суспільство характеризується перенесенням акценту з задоволення матеріальних потреб на задоволення культурних і особистісних потреб.

Все це неухильно знецінює популярну в певних колах тезу про «бездуховність суспільства споживання».

Проявом різкого підвищення рівня моральності населення країн «золотого мільярда» є і горезвісна політкоректність, що оголошує нетерпимим всякий прояв націоналістичних, расистських і їм подібних поглядів. Викрита у них людина зараховується в політичні маргінали й взагалі піддається з боку постіндустріального суспільства остракізму. Часто і багато в чому справедливо говорять про недоліки політкоректності, однак заперечувати загальне її позитивне значення, неможливо: послідовно відстоюються права тих, хто відхиляється від норми та/або не може постояти за себе сам, — іншедумців, дітей, жінок, національних меншин, ув’язнених, людей з тими чи іншими вродженими, чи набутими вадами та/або особливостями. Все більш гуманним стає ставлення до тварин і природи взагалі.

Коротко можна зазначити, що в суспільно-політичному житті розвинені країни впевнено просуваються до толерантних, поважним взаєминам між носіями різних точок зору та ідеологій. Тут шириться розуміння того, що всі громадяни входять в ту чи іншу меншість, так що все суспільство складається з меншин, чому захист меншин — спільна справа всіх громадян. Сьогодні я захищаю твою меншість, завтра — ти мою. Відповідно, дедалі більшим моветоном стає презирливе ставлення до іншої, не моєї, точки зору.

Можна констатувати, що в постіндустріальних країнах сьогодні перемагають норми поведінки, що ґрунтуються на принципі «чиніть з іншими так, як хочете, щоб вони чинили з вами». За своєю суттю ці норми поведінки споріднені християнським: «Бо яким судом судите, таким будете судимі; і якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти. І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними ».

Близькі вони також системам цінностей, проповідуваним рядом інших релігій, від конфуціанства до буддизму і зороастризму.

Зрозуміло, у розвинених країн Заходу донині повно найрізноманітніших недоліків, проблем і суперечностей. Однак, коли ми порівнюємо все це з тим, що творилося у них же ще в першій половині XX ст., то не можна не побачити там грандіозних позитивних змін у моральній сфері, що відбулися.

Глава V

Короткий зміст: Автор цього тексту обговорює причини переходу від матеріальних цінностей до постматеріальних у постіндустріальному суспільстві. Він стверджує, що після досягнення високого рівня матеріального достатку і безпеки, психологічні, моральні, соціальні й естетичні проблеми стають більш важливими для людей. Однак автор вважає, що таке пояснення недостатнє і наголошує на тому, що існують інші міркування, які допоможуть краще зрозуміти цей феномен. Автор також згадує про досвід попередніх тисячоліть, що створив усталений погляд, згідно з яким багатство несумісне з моральністю. У тексті також згадується про феномен політкоректності та відступ від ксенофобських поглядів у постіндустріальному суспільстві.

Цей текст описує економічні доктрини та ідеї, що були популярні до розвитку кейнсіанської економіки в країнах «золотого мільярда». Автор вказує, що більшість людей вважає, що щастя одних можна досягти тільки коштом інших, і що сильний завжди правий. Це образ думки переважав у взаєминах між «працею і капіталом», де роботодавці були переконані, що вони мають право контролювати працівників і платити їм менше, щоб збільшити свій прибуток. Автор стверджує, що це було правильно тільки на мікроекономічному рівні, а на макроекономічному рівні вигідно платити працівникам більше, оскільки це збільшує споживчий попит та призводить до розширення виробництва і збільшення прибутків. В цьому контексті автор зазначає, що земне щастя одних може підживлюватися щастям інших, що може бути підставою для християнської ідеї братерства.

Автор обговорює взаємозв’язок між економікою та моральними нормами в суспільстві. Він зазначає, що кейнсіанська економіка вимагає від людей розуміння того, що прірва між багатими та бідними може бути скоригована державними зусиллями. Крім того, він наголошує на тому, що кейнсіанська економіка ґрунтується на ідеї “християнської” моралі, яка спонукає до доброчинності та підтримки інших економічно. Таким чином, кейнсіанська економіка може сприяти встановленню більш справедливих моральних норм в суспільстві.

Автор також вказує на те, що індустріальне суспільство з його нерівним розподілом доходів характеризується “дохристиянською” мораллю, де людина вбачає в іншій людині лише грабіжника та ворога. Така моральна система є несправедливою та може породжувати негативні наслідки для суспільства. З цього приводу автор вважає, що більш справедлива економіка може стимулювати народження більш справедливих моральних норм, які будуть підтримувати доброчинність та підтримку інших.

5. Постіндустріальна моральна революція: пояснення побудовою в західних країнах кейнсіанської економіки.

Згідно найбільш поширеній точці зору, в основі перетворення системи цінностей в постіндустріальному суспільстві лежить той простий факт, що після досягнення основною масою населення матеріального достатку і пов’язаної з ним економічної безпеки прагнення до такого достатку і такої безпеки вже не може домінувати в устремління індивіда. Наприклад, причиною переходу від матеріальних цінностей до постматеріальних послужила безпрецедентна економічна і фізична безпека, характеризувався післявоєнний період; коли соціум загалом і в цілому досягає достатку, людей і самого суспільства будуть більше турбувати не економічні, а психологічні, моральні, соціальні та естетичні проблеми.

Такого роду пояснення важко визнати достатніми. Вірно, звичайно, що досягнутий в постіндустріальному суспільстві високий рівень життя не міг не викликати певної дематеріалізації життєвих прагнень населення, послаблення інтересу до гонитви за грошима як такої.

Однак не все так просто.

З одного боку, часто буває і так, що при низькому рівні життя духовне, — скажімо, в релігійній формі — домінує над матеріальним. І не тільки в релігійній — згадаємо про Відродження з його злетом культури в далеко не постіндустріальному і навіть ще не індустріальному суспільстві.

З іншого боку, досвід попередніх тисячоліть виробив у людства усталений погляд, згідно з яким багатство несумісне з моральністю («легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатію увійти в Царство Небесне»), так що само по собі зростання матеріального достатку, не могло викликати спостережуваного в постіндустріальному суспільстві «поліпшення» людини.

Нерозгаданими залишаються, також, постіндустріальний феномен політкоректності та пов’язане з ним відступ від всякого роду ксенофобських поглядів.

Пропонуємо залучити для пояснення феномена постіндустріальної моральної революції інші міркування.

Що було до побудови в країнах «золотого мільярда» кейнсіанської економіки?

Люди були переконані (а більшість людей на планеті впевнені в тому і до сьогоднішнього дня), що земне життя влаштоване так, що щастя одних можна досягти тільки коштом інших і що сильний завжди правий. Наприклад, люди вважають, що споконвіку вже так повелося у світі, що слабший повинен підкорятися сильнішому.

Якщо говорити про економіку, то такий образ думок коренився передовсім у взаєминах «праці й капіталу»: чим роботодавець більше дає працівникові в формі заробітної плати, тим менше залишається йому, роботодавцю. Людина людині — грабіжник і ворог, щастя одних можна досягти тільки за рахунок інших. Тому релігії, які проповідували протилежну ідею, згідно з якою люди — брати, змушені були апелювати до Бога і до життя після смерті: хочеш бути людям братом — жертвуй земними благами, віддасться ж тобі за твоїми ділами на небесах. У земній юдолі бути добрим до людей було економічно невигідно.

Тепер виявилося, що це «очевидне» положення вірно лише частково, через те, що інтереси працівника і роботодавця протилежні тільки на мікроекономічному рівні, тобто на рівні окремого підприємства. На рівні ж макроекономічному, тобто на рівні всієї сукупності підприємств, роботодавцям вигідно платити працівникам (у відсотках від вартості продукції) (трохи) більше, оскільки, збільшуючи споживчий попит, це дозволяє їм (роботодавцям) розширювати виробництво, отримуючи при цьому значні прибутки.

Виявилося, таким чином, що вже в земному житті, — якщо побудована кейнсіанська економіка, — людина людині — покупець і друг, що (економічне) щастя одних підживлюється щастям інших. Під «християнську» ідею, як виявилося, може бути підкладена цілком земна (економічне) підстава.

Більш масштабний за своїми наслідками проміжний підсумок розвитку людської цивілізації, важко собі уявити. Саме цей фундаментальний факт став першопричиною почалися з Заходу грандіозних за своїми потенційними наслідками морально-етичних змін. Кейнсіанізація економіки тягне за собою «християнізацію» моральних норм (постіндустріального) суспільства.

Кейнсіанська економіка змінює всю систему соціальних відносин, вимагаючи від індивідів «кейнсіанського» мислення, основним компонентом якого є розуміння того, що прірва між багатими й бідними (між «працею і капіталом») не є бездонною і що якщо є охота (бажання) і певних (чималих) зусиллях з боку держави вона може бути ліквідована, в чому кровно зацікавлені й ті, і інші. Кейнсіанській людині вигідно, коли його сусіди живуть добре, тому що вони можуть тоді купувати його продукцію.

Характерно, у зв’язку з цим, що, наприклад, антирасистське законодавство було створено в США в 1960-і рр., тобто коли завершувалося побудова кейнсіанської економіки.

Підкреслимо, що кейнсіанська база «християнської» моралі (робити добро один одному економічно вигідно) має макроекономічний характер, тобто діє на рівні всієї сукупності підприємств і не діє на рівні окремо взятого підприємства.

Іншими словами, цей економічний стимул не працює на рівні індивіда, виникаючи лише на рівні соціуму, який, бувши соціальної «розумної» системою, нав’язує кейнсіанські («християнські») норми поведінки складовим його індивідам. Про це, і свідчать витрати політкоректності, про які згадувалося. Саме тому, що індивіди змушені пристосовуватися до кейнсіанської «моралі» соціуму, вони роблять це часто проти своєї волі («такий звичай») і не дуже вміло (з перебором).

Той факт, що в кейнсіанській країні вигідно бути добрим (людина людині — покупець і брат) на макроекономічному рівні й не вигідно — на рівні індивіда, дозволяє парирувати заперечення, яке іноді доводиться чути: що добрі вчинки, що здійснюються через їх вигідність, що не належати до моральності та що моральними за визначенням можуть бути тільки безкорисливі вчинки. Ми згодні. Однак, здійснюючи «християнські» вчинки відносно інших людей, кейнсіанська людина безпосередньої вигоди не має, ця вигода проявляється тільки на рівні всього населення країни або регіону. Індивіди, що становлять постіндустріальне суспільство, у своїй масі не розуміють, чому вони поводяться інакше, ніж це було прийнято ще півстоліття або століття тому. «Часи змінилися», говоримо ми.

Моральна революція, що відбувається в постіндустріальному суспільстві, визначається економічними («матеріальними») причинами, як якби був справедливий відомий марксистська теза, згідно з яким матерія є первинною, а свідомість вторинною. Однак при виникненні лежить в основі постіндустріального суспільства кейнсіанської економіки ситуація протилежна, бо, як зазначено вище, подолання «кейнсіанському бар’єру» вимагає цілеспрямованих і високоорганізованих зусиль держави, тобто, додамо тепер, як зусиль що беруть участь в тому індивідів, так і зусиль утвореною цими індивідами соціальної «розумної» системи.

«Християнізація» моралі в постіндустріальному суспільстві відбувається не стільки завдяки підвищенню загального рівня добробуту населення, скільки внаслідок встановлення в ньому більш справедливого (більш однорідного) розподілу благ, коли на зарплату працівникам йде близько до 70% ВВП при децільному коефіцієнті фондів розподілу доходів на рівні 6 -12.

Більш справедливі моральні норми породжуються більш справедливою економікою.

Індустріальне суспільство з його істотно більш неоднорідним розподілом доходів характеризується «дохристиянської» мораллю («людина людині — грабіжник і ворог»).

Глава VI

Короткий зміст: Автор говорить про зміну підходу до боротьби за ресурси між країнами на співпрацю та торгівлю завдяки розвитку технологій та знань. Зменшення значення традиційних факторів виробництва, таких як земля та робоча сила, підвищує роль знань в економіці. Більшість сировини стає замінною завдяки розвитку технологій. Автор звертає увагу на зв’язок між економікою та силовими конфліктами між країнами та стверджує, що боротьба за ресурси стає економічно невигідною. В якості висновку автор рекомендує використовувати кейнсіанську економіку для уникнення конфліктів і зазначає, що існує територія “безвоєнного” існування, де панує кейнсіанська економіка.

6. Постіндустріальна моральна революція: взаємини між постіндустріальними країнами.

Протягом тисячоліть взаємини між країнами мали форму боротьби за ресурси, що базувалася на принципі гри з нульовою сумою (виграш одного означав програш іншого). Згідно з традиційною економічної теорії, у світі існує фіксований запас природних ресурсів. Є певна кількість вугілля, нафти, залізної руди, золота, води, земельних угідь і т. д. Згідно з такою точкою зору єдиний спосіб збільшення запасів природних ресурсів — взяти їх у когось іншого. Зрештою, не тільки традиційні економісти розглядали боротьбу за процвітання як гру з нульовим результатом, але і більшість істориків дивилися на світ з цих позицій. І дійсно, уявлення, що пиріг обмежений, і якщо відрізати шматок побільше, це буде означати, що комусь дістанеться менше, завжди сприймалося більшістю людства як цілком розумне.

Кейнсіанська економіка робить для постіндустріальних країн економічно більш вигідними «християнські» відносини (сусід сусідові — покупець і друг): багата самостійна країна-сусід з високим споживчим попитом для постіндустріальної країни вигідніше, ніж бідна поневолена країна з низьким споживчим попитом.

Крім цієї суто економічної причини існує й інша, яка робить для постіндустріальних країн все більш невигідною силову боротьбу за ресурси і яка також породжена кейнсіанською економікою.

«Винні» в тому знання, що стали в постіндустріальному суспільстві, як зазначалося вище, все більш вирішальним фактором розвитку економіки, та породжені ними високі технології, які все частіше роблять недоступні до того ресурси доступними, а непридатні ресурси — корисними.

Спроби монополізації будь-якого ресурсу все частіше попереджаються сьогодні створенням нових ресурсів, які витісняють з ринку дефіцитні.

Знання стало сьогодні основною умовою виробництва.

Традиційні «фактори виробництва» – земля (тобто — природні ресурси), робоча сила і капітал — не зникли, але набули другорядного значення. Ці ресурси можна отримувати, причому без особливих зусиль, якщо є необхідні знання. За допомогою технології плювала можуть перетворитися в зерна, а зерна — в полова прямо на наших очах.

В останні роки ми могли спостерігати, як технологія перетворює в важливі ресурси такі буденні й звичні речі, як пісок (з якого виготовляють кремнієві кристали) і морська вода (де містяться різноманітні мінерали — від золота до магнію). Водночас технологія знижує, якщо взагалі не зводить до нуля, значення таких колись ключових ресурсів, як натуральний каучук (на зміну якому приходить синтетичний), олово (витісняється алюмінієм і пластмасами), алюміній (який, своєю чергою, заміщається новими керамічними матеріалами й вуглецево-волоконними сполуками), мідь (попит на яку падає в результаті недавніх відкриттів в області волоконної оптики й надпровідності) і листова сталь (якій стало важко витримувати конкуренцію з боку легких і стійких до ерозії суперполімерів).

Завдяки сучасним технологіям накопичення ресурсів вже не є ключем до досягнення добробуту. В результаті розвитку технології майже не залишається видів сировини, яким не можна було б знайти замінників.

Різко поменшало значення сировинного видобутку у світовій економіці.

Відносна значущість природної сировини у вартості виробленої продукції за останнє сторіччя знизилася багаторазово, і немає ніяких ознак припинення цього процесу.

Зникає такий фактор, як дефіцитність сировини, — практично з усіх його видів склалися розвинені світові ринки з досить великою кількістю продавців і вбудованими механізмами збільшення пропозиції тих його видів, попит на які зростає, або взаємозамінних з ними.

Незамінними поступово перестають бути навіть енергетичні ресурси.

І справа не тільки в розробці все більш досконалих технологій розвідки, видобутку, доставляння і споживання традиційних енергоресурсів, а й в освоєнні нових. Перш за все, відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). У 2004 р. вони дали лише близько 4,2% світового виробництва електроенергії, при тому, що на виробництво електроенергії витрачається близько 37% загального виробництва первинних джерел енергії. Однак вже до 2040 р, згідно з прогнозом Європейської ради з ВДЕ (European Renewable Energy Council), їх внесок в сумарне енергоспоживання складе 47,7%. До числа ВДЕ відноситься і розсіяне в середовищі тепло.

Роблячи боротьбу за ресурси економічно все більш невигідною, кейнсіанський ринок, вперше за всю історію людства, робить все більш непотрібними й силові конфлікти між країнами. Перш за все — у взаєминах між постіндустріальними країнами.

Фактом є те, що в межах кейнсіанського світу після Другої світової війни ніхто ні з ким не воює, іскри сиплються тільки на його кордоні з некейнсіанським світом, окреслюючи все більшу територію «безвоєнного» існування в міру розширення кола постіндустріальних країн.

Побудова розвиненими країнами кейнсіанської економіки, приблизно збіглося за часом зі створенням ракетно-ядерної зброї, яка зробила війни між країнами, які нею володіють неможливими через загрози взаємного знищення. Це досить нетривіально: зброя стримування з’явилася відразу, як тільки війна між розвиненими країнами стала економічно невигідною і в такій зброї з’явилася необхідність. У цьому збігу мало випадкового, так спрацював соціум як «розумна» система.

Відстоює й обґрунтовує силову боротьбу за ресурси геополітична доктрина («реальна політика»). Наприклад, Генрі Кіссінджер стверджував, що коріння геополітичного реалізму слід шукати в поглядах кардинала Рішельє, який проголосив, що у держав немає принципів, а є тільки інтереси. Ця доктрина частково схожа з доктриною laissez-faire, обидві трактують егоїстичний інтерес як єдину реальність, на основі якої можна пояснити або передбачити поведінку суб’єкта. Для laissez-faire таким суб’єктом є індивідуальний учасник ринку; для геополітики — це держава.

Сьогодні потроху шириться розуміння того, що вигідніше не поневолювати інші країни, а мати в їх особі заможних економічних партнерів.

Наочною ілюстрацією тези про те, що в межах кола постіндустріальних країн геополітичне мислення, засноване на принципах гри з нульовою сумою, витісняється кейнсіанським, що базуються на принципах гри з позитивною сумою, служить Європейський союз, який зародився в 1950-х рр., коли в найбільш розвинених західних країнах ставала на ноги кейнсіанська економіка, і який на 20 травня 2015 р. об’єднував 28 країн (ще 5 країн були кандидатами на вступ) з населенням близько 450 млн осіб, наочно демонструючи, що країни цілого регіону здатні об’єднувати економічні та політичні ресурси в спільних інтересах.

Вся надзвичайно складно організована діяльність ЄС спрямована на реалізацію кейнсіанського принципу «хороший сусід — це щасливий сусід».

Зокрема, в 1986 р. був прийнятий Єдиний європейський акт (ЄЄА), одна з цілей якого полягає у вирівнюванні диспропорцій в соціальному й економічному розвитку країн-членів за фінансової підтримки різних структурних фондів, в тому числі Європейського соціального фонду.

Вражає контраст з першою половиною XX ст., коли ті ж країни буквально рвали один одному горлянки.

Примітка

Чудово! Якщо ви вже дійшли до кінця цієї роботи, то у вас, очевидно, є виняткова витривалість. Тепер, коли ви знаходитесь в самому центрі подій, дозвольте нам попросити вас відібрати лише кілька хвилин вашого часу, щоб висловити свою думку з приводу цієї важливої теми. Ми чекаємо на вас на нашій соціальній сторінці у Facebook, де ви зможете поділитися своїми думками, аргументами та відчути, що ваші слова мають значення. Посилання на сторінку — всього лише одним кліком, і ви вже там! Не прогавте можливість стати частиною глобальної дискусії, яка може змінити світ.

Частина I

Частина III