Продовжуємо правове навчання. Частина 2.

Права і свободи людини означають зміст діяльності держави.
Ніякі порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланнями на те, що це необхідно для посилення боротьби з правопорушеннями.
Кримінальне судочинство стає джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо вони проголошеннi, але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства в цілому і наша власна.
Найважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах:
Загальна декларація прав людини (1948 рік);
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 рік);
Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 рік);
Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979 рік);
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 рік);
Звіт принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в якій би то не було формі (1988 рік);
Основні положення про роль адвокатів (1990 рік).
Правильне застосування закону означає суворе додержання норм кримінального, кримінально–процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі, саме це є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного.
Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Тому, кримінальне провадження стає джерелом підвищеної небезпеки для людини і суспільства в цілому, коли законодавчо встановлена система кримінально-процесуальних норм і порядок провадження в кримінальних справах згідно КПК України не виконується та не дотримується.
Тоді є тільки один вихід, коли згідно ч.6 ст.55 Конституції України, кожен має право будь-яким не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, виходячи з системи конституційних норм, а саме.
Норм ст.1 Конституції України згідно яких Україна є демократична, соціальна, правова держава.
Норм ст.3 Конституції України згідно яких людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Норм ст.6 Конституції України згідно яких державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Норм ст.19 Конституції України згідно яких правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Стаття 8 Конституції України згідно норм якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, норма ч.3 ст.8 Конституції України встановлює інститут захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, який існує завдяки системі загальних конституційних норм: ст.1 КУ згідно якої Україна є правовою державою; ст.3 КУ згідно якої людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави; ст.6 КУ згідно якої орган судової влади здійснює свої повноваження у встановлених КУ межах і відповідно до законів України; ст.8 КУ згідно якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права, КУ має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КУ і повинні відповідати їй, норми КУ є нормами прямої дії; ст.19 КУ згідно якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та законами України.
Інститут захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі норм КУ повинен бути в державі ефективним інструментом (ч.3 ст.8 КУ).
Стаття 5 Європейської конвенції з прав людини передбачає право на свободу та особисту недоторканість. Європейський суд з прав людини постійно наголошує на тому, що нікого не можу бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.
Оскільки, законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення кримінально-караного діяння, інкримінованого вироком суду засудженому, з врахуванням подальших законодавчих змін та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, була встановлена верхня межа відбування покарання у вигляді позбавлення волі, його право на особисту недоторканість і свободу має бути захишено національним судом відповідно до передбаченої кримінально-процесуальним законом процедури.
Правовими положеннями ч.6 ст.9 (Законнiсть) КПК України, встановлено, що (витяг): «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримiнального провадження, застосовуються загальнi засади кримiнального провадження, визначенi частиною першою статтi 7 цього Кодексу».
Згiдно правових вимог ч.4 ст.12 (Забезпечення права на свободу та особисту недоторканнiсть) КПК України, встановлено, що (витяг): «Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається пiд вартою або позбавлений свободи в iнший спосiб, має бути негайно звільнений».
Наша держава Україна прагне до кола европейської спільноти, а там основним інститутом об’єднання суспільства є – права людини і громадянина…