Поняття покарання та його мета. Звернення до Міністра юстиції.

Інновації в пенітенціарній системі стали можливими завдяки сучасним підходам роботи керівництва Мінюста. Вважаємо роль особистості Міністра Дениса Малюськи в цьому процесі надважливішою. Сьогодні звернулися до пана міністра з проханням: виступити з ініціативою про внесення зміни у ч.2 ст.50 (Поняття покарання та його мета) Кримінального кодексу України для усунення внутрішнього структурного правового конфлікту між чотирма різними засобами покарання, які поєднанні в один, та викласти зміст статті у новій редакції -“Покарання має на меті виправлення засуджених”. Звернення містить детальне пояснення ситуації,  чому це важливо. Сподіваємось бути почутими. Звернення занесене в реєстр 23.12.22 р. Наводимо повний текст .

Міністру Юстиції України

Малюсьці Денису Леонтійовичу

Президента Громадської організації

«Союз «Золотий Вік України»

Баранової Яни Вікторівни

ЗВЕРНЕННЯ

в порядку ст.ст. 1, 3, 4, 5, 7, 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян»

Шановний Денисе Леонтійовичу!

Усвідомлюючи відповідальність за майбутнє країни та з надією на впровадження в життя демократичних змін, які ґрунтуються на принципах законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності усіх без винятку перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і громадян, які виборювались ціною життя патріотів країни, з вірою про побудову громадянського суспільства і справедливого відношення влади до людини, звертаюсь до Вас з важливим питанням (проханням) стосовно ініціативи внесення зміни у ч.2 ст.50 (Поняття покарання та його мета) Кримінального кодексу України для усунення внутрішнього структурного правового конфлікту між чотирма різними засобами покарання які дивним чином поєднанні в один та викласти її у новій редакції.

1.

Відповідно правової норми ст.1 Конституції України Україна є незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно норми ч.2 ст.3 Конституції України визначено наступне: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Відповідно правових норм ст.8 Конституції України які встановлюють наступне: в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згiдно норм ст.19 Конституцiї України, правовий порядок в Українi грунтується на засадах, вiдповiдно до яких нiхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади, їх посадовi особи зобов’язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю України та законами України.

Відповідно правових норми ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно норми ч.1 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Вiдповiдно до норм ч.1 ст.55 Конституції України, права i свободи людини i громадянина захищаються судом.

2.

Матеріально-правовою підставою застосування інституту покарання є істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого правопорушення внаслідок спливу значного часу з моменту його вчинення, що значно ослаблює виховне та запобіжне значення покарання і робить його застосування недоцільним і, таким, що не відповідає принципам гуманізму та законності, також враховується презумпція про повну втрату або значеною мірою суспільної небезпечності винної особи.

3.

Одним із найважливіших кримінально–правових інститутів, є інститут покарання (він є центральним за своїми завданнями у кримінальному законодавстві України), завдяки якому повинна досягатись ефективність норм кримінального права. Інститут покарання має історично мінливий характер, відповідний тому чи іншому суспільному ладу.

Інститут покарання в Україні має спеціальну мету, яка знаходиться дуже в не задовільному стані, так як має внутрішній структурний конфлікт засобів покарання, який полягає у тому, що мета покарання завжди повинна мати спрямований напрямок руху (рух завжди визначається вектором – напрямком), це загальний і універсальний Закон Природи, який стосується всього, що рухається. Наприклад, людина з міста Києва не може одночасно рухатись в напрямку міста Львів і міста Харків, це стосується всього птахів, тварин, транспортних засобів, законодавства. Засіб покарання так і засіб руху теж завжди один (Неможливо одночасно повзти, стрибати і бігти, це різні засоби руху. Людина з міста Києва до міста Харків може потрапити різними транспортними засобами – автомобілем, потягом та багатьма іншими засобами, але не одночасно використовуючи їх усіх – це абсурд.).

Інститут покарання може мати тільки одну мету покарання (це напрямок руху, він завжди у часі один), яка досягається теж тільки одним засобом покарання (це засіб руху він завжди у часі один) їх не може бути багато, тому що це правовий юридичний абсурд.

Пояснюємо модель: iнститут покарання – мета покарання одна (повинна бути завжди тільки одна; наприклад, вирішили потрапити з м. Київ до м. Харків) – засіб покарання один (завжди повинен бути один; наприклад, вирішили потрапити з м. Київ до м. Харків засобом пересування – потягом).

На законодавчому рівні необхідно вирішити і виправити структурний внутрішній конфлікт засобів покарання у інституті покарання, звести його до одного, іншого шляху вирішення протиріч засобів покарання не має.

Пояснюємо вказану правову тезу більш докладно.

У кримінальному законодавстві України інститут покарання був встановлений положеннями ст.22 (Мета покарання) КК України 1960 р. та ст.50 (Поняття покарання та його мета) КК України 2001 р., які визначають, що покарання являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину.

Згідно правового положення ч.2 ст.50 КК України (витяг) – “Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.”

Воно полягає у тому, що засуджений зазнає значних втрат, передбачених діючим кримінальним законодавством, і має метою покарання наступне:

1) кара за вчинений злочин (як засіб обрядового акту спокутування винним вини, тобто певних втрат і страждань з приниження його гідності);

2) виправлення та перевиховання засудженого (як засіб зміни особі засудженого, коли він позбавляється негативних рис, що можуть зумовити його готовність до суспільно небезпечної та протиправної поведінки (це підхід виправлення); та більш глибокі зміни в свідомості і в поведінці особи, в результаті чого у неї закріплюються такі соціально корисні риси, як чесне ставлення до праці, точне виконання законів, повага до правил співжиття (це підхід перевиховання));

3) запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (як засіб спеціальної превенції, яка полягає в ізоляції особи від суспільства і обмеженні її можливості вчинити новий злочин);

4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами (як засіб загальної превенції, яка полягає в тому, щоб шляхом покарання конкретної особи утримати від вчинення злочинів інших осіб).

Всі чотири засоби покарання, що вказані вище виконуються чотирма різними підходами застосування, і коли не установленні у кримінальному законодавстві України (інституту покарання) чіткого розмежування цих чотирьох засобів покарання, то само покарання яке застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчинені правопорушення буде базуватись на нерозумінні мети покарання, яка зводить нанівець ефективність норм кримінального права.

В теперішній час суд від імені держави застосовує примус до особи, винної у вчинені злочину використовуючи у якості головного (домінуючого) то один, то другий із чотирьох засобів покарання.

До тих пір доки держава на законодавчому рівні чітко не встановить, чого вона дійсно домагається від засудженого: кари, виправлення, ізоляції чи залякування потенційних злочинців, – в державі Україна не буде ні кари, ні виправлення, ні ізоляції, ні залякування потенційних злочинців, а тільки одна плутанина, де одне правопорушення породжує інші правопорушення від імені держави.

Будь-який кримінальний кодекс з інститутом покарання, який створений на одну чверть з засобу середньовічного мислення про користь кари (втрату всіх громадських прав і значних страждань засудженого), на другу чверть засобу не рішучого підходу виправлення, на третю чверть засобу ізоляції винної особи, і на останню чверть засобу залякування потенційних злочинців – вочевидь, ні на що не здатний, в досягненні ефективності норм кримінального права.

Головний обов’язок інституту покарання в Кримінальному кодексі України, чітко встановити чого він прагне в своєму положенні – мета покарання. Інститут покарання може мати тільки одну мету (це напрямок «руху» він завжди у часі один), яка досягається теж тільки одним засобом покарання, їх не може бути чотири, тому що це юридичний правовий абсурд.

Інститут покарання є головним (центральним) в Кримінальному кодексі України, вся решта система кримінально–правових інститутів працює для нього і є по відношенню до нього підсистемними елементами кримінально–правової системи.

Якщо держава Україна, та законодавча гілка влади не приведе інститут покарання в належний стан, недоліки якого докладно розглянуті вище, то ефективність норм кримінального права буде дорівнювати нулю та незупинному руйнуванню держави і суспільства в цілому.

З чотирьох засобів покарання на теперішній час у сучасних державах придатним є тільки один – виправлення та перевиховання засудженого, всі інші три засоби є недопустимими пережитками минулого, та суперечать конституційним нормам ст.ст. 1, 3, 8, 19, 21, 22, 27, 28, 29, 55, 57, 61, 62, 64, 129 Конституції України.

Згідно норми ч.2 ст.3 Конституції України визначено наступне: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

З огляду на вищевикладене, керуючись положеннями Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Кримінального кодексу України, Кримінально процесуального кодексу України,-

ПРОСИМО ВАС:

Виступити з ініціативою про внесення зміни у ч.2 ст.50 (Поняття покарання та його мета) Кримінального кодексу України для усунення внутрішнього структурного правового конфлікту між чотирма різними засобами покарання які поєднанні в один, так викласти зміст статті у новій редакції – “Покарання має на меті виправлення засуджених”.

З повагою,

Президент

Громадської організації

«Союз «Золотий Вік України» Яна БАРАНОВА

23.12.2022