Маємо велике сподівання не на чудо, а на право бути почутими і виконання Конституції України.

 

 

 

 

 

Звернулися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець
стосовно прийнятого Верховною Радою України закону #правонанадію від 18.10.22 р. N 2690 -IX
без диференційованого підходу до відбутих строків покарання.
№-101/12-2022 від «19» грудня 2022 р. Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини
Лубінцю Дмитру Валерійовичу
Президента Громадської організації «Союз «Золотий Вік України»
Баранової Яни Вікторівни
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини
Дмитру ЛУБІНЦЮ
Шановний Дмитро Валерійович!
Усвідомлюючи відповідальність за майбутнє країни та з надією на впровадження в життя демократичних змін, які ґрунтуються на принципах законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності усіх без винятку перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і громадян, які виборювались ціною життя патріотів країни, з вірою про побудову громадянського суспільства і справедливого відношення влади до людини, звертаюсь до Вас з важливим проханням про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням про надання висновку щодо офіційного тлумачення законів України, а саме правових положень ч.ч. 1, 5 ст.82 Кримінального кодексу України (у редакції від 06.11.2022 року).
1.
Згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» від 18 жовтня 2022 року №2690-ІХ, стаття 82 КК України «Заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким» була викладена у новій редакції. Зазначена нова редакція статті 82 КК України набрала чинності 06.11.2022 року.
2.
Матеріально-правовою підставою застосування інституту заміни покарання більш м’яким вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого правопорушення внаслідок спливу значного часу з моменту його вчинення, що значно ослаблює виховне та запобіжне значення покарання і робить його застосування недоцільним і, таким, що не відповідає принципам гуманізму та законності, також враховується презумпція про повну втрату або значеною мірою суспільної небезпечності винної особи.
3.
Відповідно правової норми ст.1 Конституції України Україна є незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно норми ч.2 ст.3 Конституції України визначено наступне: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Відповідно правових норм ст.8 Конституції України які встановлюють наступне: в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно норми ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно правових норми ч.1 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
4.
Згідно з правовими положеннями Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» від 18 жовтня 2022 року №2690-ІХ, стаття 82 КК України «Заміна покарання або його не відбутої частини більш м’яким» була викладена у новій редакції. Зазначена нова редакція статті 82 КК України набрала чинності 06.11.2022 року. (витяг):
“Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
2. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131):
2) у статті 82:
назву викласти в такій редакції:
“Стаття 82. Заміна покарання або його не відбутої частини більш м’яким”;
перше речення частини першої викласти в такій редакції: “1. Не відбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м’яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни не відбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким”;
після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту:
“5. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п’ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п’ятнадцяти років призначеного судом покарання”.
У зв’язку з цим частини п’яту і шосту вважати відповідно частинами шостою і сьомою.”
4.1.
Стосовно застосування правового положення ч.1 ст.82 Кримінального кодексу України (в редакції від 06.11.2022 року) зміст якої наступний (витяг):
“Не відбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м’яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни не відбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким”.
Друга частина речення (витяг): “.. строк якого обчислюється з дня заміни не відбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким”, потребує додаткової правової перевірки на відповідність правовим положенням Кримінального кодексу України вищого загального рівня, так як Кримінальний кодекс України це комплексний системний законодавчий документ, який має чітку, сувору та неухильну послідовну логічну структуру, яка у своїй ієрархії правових положень розгортається від вищого загального до нижщого спеціального підсистемного рівня.
Відповідно до розділу ХІ (Призначення покарання) ст.73 (Обчислення строків покарання) Кримінального кодексу України зазначено що (витяг); “Строк покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків покарання у днях”.
Таким чином, правове положення ст.73 КК України встановлює інститут обчислення строків покарання і чітко визначає механізм його правового застосування. Обчислення строків покарання не може мати частково неврахованих строків покарання, тому що це юридичний абсурд. Обчислення строків покарання має безперервний послідовний часовий вимір, який обчислюється відповідно в роках, місяцях та годинах.
Правові положення ст.73 КК України є базовими положеннями загального вищого рівня, а положення ч.1 ст.82 КК України підсистемні спеціальні положення нижщого рівня, які повинні відповідати вимогам правових положень вищого базового загального рівня якими встановлюється інститут обчислення строків покарання.
Тому друга частина речення ч.1 ст.82 КК України (витяг): “.. строк якого обчислюється з дня заміни не відбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким”., потребує завжди додаткової правової перевірки відповідності базовому загальному правовому положенню вищого рівня ст.73 КК України, яким встановлено інститут обчислення строків покарання, з метою усунення неоднакового його сприйняття по формі застосування, так як воно викладено у формі змістовної невідповідності базовому загальному правовому положенню вищого рівня ст.73 КК України.
Підсистемні спеціальні правові положення нижчого рівня не можуть змінювати базові правові положення загального вищого рівня якими встановлюються інститути матеріального права.
4.2.
Стосовно застосування правового положення ч.5 ст.82 Кримінального кодексу України (в редакції від 06.11.2022 року) зміст якої наступний (витяг):
“Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п’ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п’ятнадцяти років призначеного судом покарання”.
Відповідно до положень ч.2 ст.63 (Позбавлення волі на певний строк) Кримінального кодексу України згідно якої встановлюється інститут позбавлення волі на певний строк (витяг): “Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу”.
Положення ч.5 ст.82 КК України (у частині заміни покарання у виді позбавлення волі строком від 15-ти років до 20-ти років) суперечить по верхній межі заміни покарання на 20-ть років нормі ч.3 ст.22 Конституції України та правовим положенням базового загального вищого рівня ч.2 ст.63 КК України.
У відповідності з положеннями Конституції України та Кримінального кодексу України ч.5 ст.82 КК України у майбутньому при усуненні даного недоліка може мати лише наступну правову форму викладення: “Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від одного до п’ятнадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п’ятнадцяти років призначеного судом покарання”.
Таким чином, на даний момент правові положення ч.5 ст.82 КК України (в редакції від 06.11.2022 року), з урахуванням норм Конституції України та положень ст.73 КК України, дозволяють заміну покарання у виді довічного позбавлення волі тільки на один термін п’ятнадцять років.
4.3.
Правове застосування положення ч.ч. 1,5 ст.82 КК України (у редакції від 06.11.2022 року) на даний час має наступну правову форму. Коли невідбута частина покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена судом більш м’яким. Тоді термін позбавлення волі обчислюється наступним чином згідно правового положення ст.73 КК України. Котрий складається з двох частин. Перша частина 15-ть років відокремлюється, так як відповідно положення ст.73 КК України існує один максимальний термін позбавлення волі – 15 років. Друга частина – це додатковий термін виправлення та перевиховання, який складає теж 15-ть років.
У Кримінальному кодексі України 1960 року був, а у Кримінальному кодексі України 2001 року існує інститут строків давності звільнення від кримінальної відповідальності, що діє на всіх стадіях кримінального процесу, та поділяється на два підсистемних інститути строків давності.
Перший інститут – інститут строків давності притягнення до кримінальної відповідальності згідно правового положення ст.48 КК України 1960 року та положення ст.49 КК України 2001 року.
Другий інститут – інститут строків давності виконання обвинувального вироку відповідно до правового положення ст.49 КК України 1960 року та положення ст.80 КК України 2001 року. Потрібно зазначити, що ані КПК України 1960 року, ані КПК України 2012 року не передбачено можливості відстрочення виконання обвинувального вироку стосовно особи, яку засуджено до довічного позбавлення волі. Як зазначено в ч.2 ст.536 КПК України 2012 року відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.
Інститут строків давності що стосується класифікації злочинів тяжких та особливо тяжких складається з двох частин першого 15-ти річного терміну який відокремлюється та другого додаткового для перевиховання та виправлення засудженого теж 15-ть років згідно положень ч.4 ст.48, ч.3 ст.49 КК України 1960 року та положень ч.4 ст.49, ч.5 ст.80 (витяг: “Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.”) КК України 2001 року.
Інститут заміни відповідно до правового положення ч.ч. 1,5 ст.82 КК України (в редакції від 06.11.2022 року) 2001 року невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі яке може бути замінено судом більш м’яким, теж складається з двох частин обчислення строків покарання згідно правового положення ст.73 КК України 2001 року, які однакові для інституту строків давності звільнення від кримінальної відповідальності відповідно положень ст.ст.49,80 КК України 2001 року.
Невідбута частина покарання у виді довічного позбавлення волі при заміні судом більш м’яким не має перерв, які не обчислюють строків покарання згідно правового положення ст.73 КК України 2001 року.
Таким чином, обчислюється загальний безперервний термін покарання позбавлення волі, який відбуває кожний засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, і при заміні судом більш м’яким на позбавлення волі на певний строк, має враховуватися строк понад 15 років, який засуджений вже відбув.
5.
Тлумачення Конституції та законів України – виключна прерогатива Конституційного Суду України.
Виступаючи гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина, закріплених в Основному Законі України, Конституційний Суд України за допомогою загальнообов’язкового роз’яснення положень конституційних норм може попередити потенційну загрозу порушення цих прав.
Тлумачення є обов’язковим для всіх органів державної влади та управління, посадових осіб усіх рівнів, а також громадян.
На сьогоднішній день дуже широковживаним та актуальним в правовій системі України стало слово „колізія”. Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність. Законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства. Вони створюють незручності в правозастосовчій практиці, заважають застосуванню законодавства громадянами.
Ефективним способом вирішення проблем юридичних суперечностей є тлумачення, що дає можливість виявити суперечливі і колізійні норми в законодавстві, встановити зв’язок загальних і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого законодавчого терміну. Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою.
Оскільки при практичному застосуванні того чи іншого положення Конституції або іншого закону іноді виникають складнощі з визначенням та з’ясуванням змісту окремих положень правової норми, у зв’язку з чим необхідно керуватися офіційним тлумаченням для правильного та однакового його застосування.
Повага державою прав людини означає не тільки їх визнання, у тому числі на конституційному рівні, але й реальне перетворення їх у життя. З точки зору дотримання прав і свобод людини і громадянина дуже важливою є процедура правильного застосування законів України всіма суб’єктами конституційно-правових відносин.
Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновку Конституційним Судом України у випадку офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.
З огляду на вищевикладене, керуючись положеннями Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про Конституційний Суд України» Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»,
ПРОСИМО ВАС:
Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням про надання висновку щодо офіційного тлумачення законів України, а саме правових положень ч.ч. 1, 5 ст.82 Кримінального кодексу України (у редакції від 06.11.2022 року).
З повагою,
Президент
Громадської організації
«Союз «Золотий Вік України»
Яна БАРАНОВА
Отже очікуємо на відповідь .
Віримо , що Омбудсман посприяє вирішенню ситуації у цивілізований правовий спосіб .