Друзі! Вітаємо всіх з прийдешніми святами!

У нас для вас є подарунок.
Щоб перемогти у майбутньому, треба знати минуле і діяти зараз.
На багаточисельні замовлення розпочинаємо освітній курс щодо прав людини .
Ви знали, що :
1. Права людини і громадянина почали втілювати у життя державні інститути влади, лише 200 років тому. Це були передові держави на той час.
2. Зараз у Европі існує ідеологія державних інституцій, яка базується та походить від – прав людини і громадянина. Наша держава Україна прагне до кола европейської спільноти, а там основним інститутом об’єднання суспільства є – права людини і громадянина.
До речі саме цим напрямком займається наша
3.Нове суспільство становила третя альтернативна ідеологія – вчення про
права людини, що стало тепер потужним соціально-психологічним спонуканням.
Вчення про права людини було виражено в роботах Беккаріа, Монтеск’є, у французькій «Декларації прав людини і громадянина», в американському «Біллі про права», що з’явилися ще в XVIII в., але це вчення до середини XX в. не стало панівним.
Цікаво?
Отже розпочинаємо .
Частина I.
АПОСТОЛ ЛЮДЯНОСТІ
28 листопада 2022 року виповнилось 228 років з дня смерті великого італійського мислителя Чезаре Беккаріа. Значення його ідей для розвитку гуманістичних тенденцій в правовій і громадської думки прогресивного людства важко переоцінити.
Книга Ч. Беккаріа «Про злочини і покарання» на 100 сторінок приголомшила Європу XVIII століття.
Енциклопедисти називали Ч. Беккаріа «новим Ликургом», єдиним законодавцем свого часу, писали коментарі до його праці. На його думку як на новий закон посилалися в кримінальних судах Австрії, Німеччини та Франції, з ним шукали зустрічей короновані особи. Сучасники називали його ідеї «одкровенням і пророцтвом майбутнього».
Таким чином, вже за життя Ч. Беккаріа його маленький шедевр увійшов до скарбниці європейської культури, обезсмертив ім’я свого 26-річного автора, закріпивши за ним почесний титул «апостола людяності». Причиною тому став революційний характер книги. Вона переввернула моральні та інтелектуальні підвалини європейського суспільства XVIII століття, яке в своїй основі залишалося середньовічним по етичним нормам і образу мислення.
Книга Беккаріа виникла не на порожньому місці. В Європі почався потужний духовний підйом, відомий під назвою «епоха Просвітництва». Ця епоха характеризувалася критичним переосмисленням традиційних цінностей в галузях релігії, політики, права і культури, прагненням вирвати індивіда з ланцюгів Середньовіччя і створити принципово нову картину світу на основі раціоналізму.
Заслуга Беккаріа полягала в тому, що він зумів краще ніж будь-хто узагальнити і виразити в блискучій літературній формі (найчастіше афористично) основні гуманістичні ідеї, що існують в суспільстві. Важливу роль зіграв і той факт, що разючий удар його критики було завдано по «заповідній зоні» Середньовіччя – кримінальному судочинстві, тобто по тій частині законодавства, яка, за словами Ч. Беккаріа, характеризувалася жорстокістю і, незважаючи на виняткову важливість, залишалася «заплутаною і забутою майже у всіх європейських країнах».
Так, у Франції, Німеччині, Англії закон передбачав смертну кару за більш ніж 100 видів злочинів, включаючи і малозначні. При цьому представники вищих класів могли уникнути смертної кари навіть за найтяжчі злочини. Канонічне право також була просякнуте швидше духом старозавітної помсти за образу божественної величі, ніж прагненням утвердити християнські чесноти. Усюди панували тортури і судове свавілля. Причому за доносом суддя міг ув’язнити кожного. Зараз здається неймовірним, що зізнання обвинуваченого не мало законної сили, поки не було підтверджено під тортурами. А повний доказ провини обвинуваченого складався арифметично з половинних, четвертних і навіть вісімкових доказів. До виклику свідків до суду вдавалися рідко через економію. Їм також загрожувало катування, якщо суддя вбачав протиріччя в їхніх показаннях. Кримінальна система європейських країн в XVIII столітті будувалася на принципах залякування і помсти.
Смертною карою каралося понад 100 видів злочинів. Страти носили публічний характер, тортури і доноси були звичайним явищем. Наука кримінального права перебувала в ембріональному стані, а професійний рівень суддів залишав бажати кращого.
У цих умовах книга Ч. Беккаріа була голосом громадської совісті і заклала фундамент правосвідомості нового часу.
Виходячи з ідеї рівності, прав особистості і загальної користі як основи справедливості, Беккаріа запропонував реформувати кримінальні закони на принципах гуманності та законності.
Гуманізм проявився перш за все в проголошенні презумпції невинуватості, в пристрасному заклику скасувати смертну кару, заборонити тортури і допити з пристрастю, відмовитися від вироків, заснованих на доносах, і т.д.
Він пропонував також упорядкувати всю систему кримінального правосуддя таким чином, щоб в ній не було місця для суддівському свавіллю і засудженню невинних. Основою даної системи повинен служити закон. Закон і тільки закон повинен регламентувати діяльність правосуддя, визначати випадки і причини затримання і покарання громадян.
З цією метою Ч. Беккаріа слідом за Монтеск’є висловлювався за поділ законодавчої і судової влади. Законодавець створює і тлумачить закон, а судді пропонується буквальне виконання його. У цьому Беккаріа бачив гарантію від суддівського свавілля.
Важливо підкреслити, що для Беккаріа закон мав моральний початок, бо засновувався на вічних почуттях людей. Переходячи від принципів до інститутів пропонованої ним системи кримінального права, Беккаріа зосередив увагу на двох найбільш важливих інститутах: злочину і покарання, розглядаючи їх в тісному взаємозв’язку відповідно до свого філософського бачення світу.
Відносно злочинів він сформулював два головних постулати: кримінально переслідуватися повинні діяння людей, а не їх слова або наміри.
Мірилом злочину є шкода, завдана нації або суспільному благу, а також особі.
Беккаріа запропонував класифікувати злочини за ступенем їх тяжкості і застосовувати до них покарання, які відповідають їх природі. В якості причин злочинів Беккаріа, можливо, першим в історії західноєвропейської кримінології назвав соціальні та економічні в числі найбільш важливих.
Що ж стосується покарань, то, виходячи з принципів гуманізації природи людини взагалі і окремої особистості зокрема, він побачив в покаранні не інструмент помсти і залякування, а засіб виправлення злочинця з метою утримати його і інших від скоєння нових злочинів.
У блискучій афористичній формі він сформулював ознаки, яким повинно відповідати покарання: «Щоб жодне покарання не було проявом насильства одного або багатьох над окремим громадянином, воно повинно бути переважно гласним, негайним і невідворотним, мінімальним з усіх можливих при даних обставинах, адекватним злочину і передбаченим в законах».
Беккаріа надавав виняткового значення попередженню злочинів, в чому бачив головну мету «якiсного законодавства». Цій меті повинні служити ясні і прості закони, поширення знань та освіти серед населення, удосконалення виховання і виключення з числа злочинів байдужих діянь, які в «поганих законах» називають злочинами.
Ч. Беккаріа послідовно проводив принцип гуманності і в процесуальній сфері, що виражалося насамперед у захисті прав обвинуваченого. Він пропонував ввести суд присяжних, забезпечити обвинуваченому право на відведення судді, зробити гласним судовий розгляд і винесення вироку. Його пропозицію представляти тим вагоміші докази, чим тяжчий злочин, зіграло велику роль в правосудді.
Нарешті, він висунув принцип рівності свідків і залежності достовірності їх показань від взаємин з обвинуваченим, запропонував заборонити спільне утримання обвинувачених і злочинців, а також засуджених за злочини різної тяжкості.
Книга Беккаріа ініціювала ряд реформ кримінального законодавства в Європі.
Ідеї Беккаріа ось уже два століття служать одним з джерел демократичних тенденцій у розвитку вітчизняної громадської та правової думки і прогресивних перетворень в законодавстві.
XX століття, особливо його друга половина, стало епохою стрімкого розвитку наукових знань у всіх сферах життєдіяльності людини. Це допомогло побачити, що зміст ідей Беккаріа набагато глибше і ширше галузі кримінального права.
Згадаємо лише кілька прикладів, що ілюструють актуальність низки положень Беккаріа для сучасної науки. Його короткі зауваження про силу первісних інстинктів в людині, здатних відкинути далі освічену націю на століття назад, про вирішальну роль громадської думки, що зміцнює зв’язки в громадянському суспільстві більш, ніж державна влада, роблять його передтечею ряду сучасних наукових доктрин про масову свідомость.
Вiн наважився кинути в маси перші насіння корисних істин – це прозріння фундаментальної науки, яка в наші дні стала рушійною силою людського прогресу.
Численні і прекрасні висловлювання про взаємини між владою і громадянином, які здаються написаними сучасним захисником прав людини. Більше того, вся проблематика прав людини в XXI столітті, а також практика втілення їх в життя – все це зримі свідоцтва того, що гуманні ідеї Беккаріа набувають планетарного звучання. Вони реалізуються не тільки в національних кодексах і конституціях, але і в міжнародних конвенціях, учасниками яких є держави різних культур.
Ідеї самого Беккаріа – прекрасна тому ілюстрація.
У цих умовах книга Беккаріа парадоксальним чином набула значення якоїсь подібності підручника політичної історії нашого недавнього минулого.
Наприклад, сентенція про марність і несправедливість закону, що перетворює країну в тюрму для підданих, нагадує про залізну завісу, параграфи про доноси і тортури – про похмурі сторінки репресій 30-40-х років.
А проблема притулків, яку Беккаріа пов’язував з тиранією, мимоволі асоціюється з дисидентським рухом, який став однією з характерних рис радянського суспільства 70-80-х років.
З блискучого пасажу про те, що «кожен громадянин має право робити все, що не заборонено законом, не побоюючись ніяких наслідків, крім тих, які можуть бути породжені самою дією», почалася горбачовська перебудова.
Тим самим цей, за визначенням Беккаріа, «політичний догмат, в який народи повинні вірити і який вищі влади повинні сповідувати шляхом непорушного дотримання законів», став частиною нашого суспільного буття.
І зараз, як і понад 228 років тому, книга Беккаріа продовжує боротися за демократичну Україну XXI століття.
Посилання на книгу :