Державне регулювання економіки: Закон “Найменших” та кейнсіанська модель економічних реформ в Україні — частина III
“Майбутнє належить тим, хто готується до нього сьогодні”
Формування майбутньої економічної моделі післявоєнної реформи України: виклики, перспективи, активна участь громадян та будівництво стійкого майбутнього
Глобальна економіка постійно еволюціонує, вимагаючи від держав адаптації до нових умов та викликів. Розробка майбутніх економічних моделей потребує урахування багатьох факторів, включаючи демографію, геополітику, ресурси та сталий розвиток. Проєктування економічних моделей передбачає баланс між економічним розвитком та соціальною стабільністю, забезпечуючи добробут суспільства. Багато світових авторитетів висловлюються про те, що глобальна економіка постійно еволюціонує. Деякі з них включають:
- Клаус Шваб, засновник та голова Всесвітнього економічного форуму (WEF), звертає увагу на швидкі зміни, що відбуваються у світі, і необхідність пристосування економіки до нової реальності.
- Крістін Лагард, колишня директорка Міжнародного валютного фонду (МВФ), підкреслює, що економічний ландшафт змінюється і державам необхідно адаптуватися до нових умов та технологічних викликів.
- Ларрі Фінк, голова і керівник BlackRock – найбільшої світової інвестиційної компанії, акцентує на необхідності розуміння еволюції глобальної економіки та адаптації до неї для досягнення успіху.
- Рейс Курцвейл, відомий футуролог і піонер в галузі штучного інтелекту, прогнозує, що технологічний прогрес продовжить змінювати глобальну економіку та її структуру.
Це лише кілька прикладів з численних світових авторитетів, які визначають постійну еволюцію глобальної економіки.
Одна з ключових економічних моделей, яка є цілісним підходом до розвитку держав, є кейнсіанська модель економіки. Кейнсіанська модель приділяє особливу увагу ролі держави в стимулюванні економіки та забезпеченні соціальної структури. Багато економістів, таких як Джон Мейнард Кейнс, Пол Самуэльсон та Джозеф Стігліц, писали про цей аспект кейнсіанської моделі. На відміну від інших моделей, кейнсіанська визнає необхідність державного втручання, особливо у періоди економічної кризи, щоб пом’якшити наслідки та забезпечити стабільність.
Одним з фундаментальних аспектів кейнсіанської моделі є активне використання державних інструментів для регулювання економічної активності. Пріоритетними заходами є податкова політика, державні витрати та регулювання фінансового сектора. Це дозволяє державі впливати на економічний цикл та досягати певних цілей, таких як підвищення рівня зайнятості, стимулювання інвестицій та забезпечення соціального захисту.
Однак, для побудови успішної економічної моделі майбутнього необхідно конвертувати в якості економічних ресурсів людський потенціал та наукові дослідження, які відіграють головну роль у пошуку нових технологій, інновацій та реалізації рішень. Їх синергія може покращити ефективність та стійкість економіки. Партнерство з приватним сектором, академічними інститутами та міжнародними організаціями стає все більш важливим для створення економічних моделей, які відповідатимуть вимогам майбутнього. Про необхідність конвертувати людський потенціал та наукові дослідження в економічні ресурси, пишуть у своїй монографії “Оцінка людських ресурсів, людського потенціалу та людського капіталу” Бутник-Сіверський О.Б., Орлюк О.П., Падучак та Б.М., Шульпин И.Л.
Щоб впоратися з викликами, які стоять перед Україною після війни, також необхідно залучити всі шари суспільства до післявоєнної економічної реформи. Не існує зайвих людей в цій історії. Кожен, від ув’язнених до депутатів і міністрів, повинен взяти участь у цьому процесі. Це вимагає активної участі та співпраці всіх зацікавлених сторін у розробці та впровадженні нових економічних моделей, які сприятимуть стійкому розвитку України. Більше про це читайте у “Стратегічні Пріоритети залучення громадянського суспільства у процес прийняття рішень в Україні”
У цьому контексті, обговорення про майбутню економічну модель післявоєнної реформи України стає першим кроком на шляху до дій. Участь у такій дискусії дозволяє громадянам, експертам та лідерам думок висловити свої погляди, обмінятися ідеями та внести свій внесок у формування майбутньої держави. Однак, важливо дотримуватися фактів та використовувати авторитетні джерела інформації, щоб забезпечити якісне обговорення та прийняття обґрунтованих рішень.
На завершення, майбутнє починається з кожного з нас, прямо тут і зараз. Відновлення України після війни потребує спільних зусиль та активної участі кожного члена суспільства. Побудувати стійку та успішну економіку можна лише шляхом розробки та впровадження ефективних економічних моделей. Ми закликаємо всіх взяти участь у цій публічній дискусії про майбутню економічну модель післявоєнної реформи України, щоб внести свій внесок у будівництво кращого майбутнього для нашої країни.
Джерело:
Державне регулювання економіки: Закон “Найменших” та кейнсіанська модель економічних реформ в Україні — частина III
Глава VII
Короткий зміст: Автор тексту розглядає зв’язок між економічними тенденціями (кейнсіанізацією економіки й постіндустріалізацією суспільства) та демократією. Він стверджує, що індустріалізація можлива без демократії, адже вона може вимагати авторитарних режимів для здійснення швидкого промислового розвитку. Однак, постіндустріальне суспільство, яке характеризується високим рівнем технологічності та послуг, виникає в країнах з розвиненою демократією.
Автор вважає, що постіндустріальний прорив можливий лише в умовах стійкої демократії, яка забезпечує свободу творчості, інформаційних потоків та включення індивідів в ці потоки. Він наголошує, що всі країни, що досягли постіндустріального рівня розвитку, пройшли через “кейнсіанський бар’єр” в умовах розвиненої демократії, і немає жодної країни з авторитарним або тоталітарним режимом серед них.
Також автор зазначає, що розвинена демократія з’явилася в країнах Заходу лише у другій половині XX століття, оскільки раніше не було потреби у такій формі управління.
7. Кейнсіанізація економіки й постіндустріалізація суспільства можливі лише в умовах розвиненої демократії.
Індустріалізація, тобто перехід від переважно аграрної до переважно промислової економіки й від ручної праці до машинної, можлива і без демократії. Індустріальний прорив відсталих країн вимагав авторитарних режимів, здатних сконцентрувати сили та засоби на пріоритетних напрямках.
Навпаки, постіндустріальне суспільство, як зазначалося вище, виникає «само по собі» в країнах, що подолали кейнсіанський бар’єр, взяття якого вимагає координованих зусиль підприємців, з одного боку, і найманих працівників з профспілками — з іншого, при активному патронажі з боку виконавчої, законодавчої та судової гілок влади під пильним наглядом ЗМІ та громадських організацій.
Все це, як показує хід подій в XX ст., неможливо без досить розвиненої демократії.
Постіндустріальний прорив можливий лише в умовах стійкої демократії.
Свобода творчості, свобода інформаційних потоків, свобода включення індивідів в ці потоки є найважливішою передумовою прориву.
Всі без винятку постіндустріальні країни долали «кейнсіанський бар’єр» в умовах розвиненої демократії, жодної країни з авторитарним або, тим більше тоталітарним режимом серед них немає.
В індустріальних країнах з недостатньо розвиненою демократією побудова кейнсіанської економіки неможлива, а без кейнсіанської економіки не виникає і постіндустріальне суспільство.
У нині розвинених країнах Заходу індустріалізація відбувалася в XIX – першій третині або першій половині XX ст., після чого в них стала відбуватися кейнсіанізація економіки, за якою пішла постіндустріалізація.
Розвинена демократія, виникла зовсім недавно — у другій половині XX ст.: раніше в ній просто не було потреби.
Глава VIII
Короткий зміст: У цьому тексті автор розмірковує про соціальну еволюцію та політекономічні системи. Він стверджує, що постіндустріальне суспільство виграє еволюційне змагання у конкурентів, таких як комуністична й нацистська системи. Автор вважає, що кейнсіанська гілка є найбільш виграшною у соціальній еволюції і принесла розв’язання суперечностей між працівниками і роботодавцями, забезпечивши інтенсивність економіки. Він також зазначає, що роль демократії зростає в постіндустріальному суспільстві. Автор наголошує, що постіндустріальний світ не є ідеальним і має свої недоліки та проблеми, але вважає його потенційно великим кроком вперед для людства. Він також зазначає, що кейнсіанізація економіки сприяє зміні норм поведінки людини, а тому може призвести до “християнізації” системи норм поведінки суспільств.
8. Постіндустріальне суспільство виграє еволюційне змагання у конкурентів по вектору соціально-орієнтованих політекономічних систем.
Грандіозні економічні зміни, які вже відбулися в країнах «золотого мільярда» в XX ст. та моральна революція, яка відбувається там на наших очах, стають зрозумілими, якщо розглядати їх в контексті соціальної еволюції, закони якої є обов’язковими для всіх нас.
У XX ст. виникло різноманіття соціально орієнтованих політекономічних систем, що включає комуністичну/номенклатуру, нацистську/фашистську і кейнсіанську/постіндустріальну гілки.
Кейнсіанська гілка виявилася в еволюційному плані найбільш виграшною, принісши вирішення суперечностей між працівником і роботодавцем і забезпечивши таким чином максимальну, в порівнянні з конкурентними гілками, інтенсивність економіки. Позаяк вектор еволюції спрямований в бік інтенсифікації (максимізації) метаболізмів різної природи, включаючи енергообмін і обмін речовин, хімічний метаболізм і «метаболізм» соціальний, то кейнсіанська (постіндустріальна) гілка знаходиться на вістрі вектора еволюції. А отже, за нею і майбутнє.
На вістрі вектора еволюції знаходиться, зокрема, і постіндустріальна моральна революція. Справді, цей вектор спрямований, в сторону зростання фрактальності систем, що еволюціонують, тобто різноманіття еволюційних ліній стає в ході еволюції все більшим, альтернативні еволюційні лінії грають в еволюції все більшу роль. Але саме такий взятий постіндустріальною моральною революцією курс на встановлення все більш позитивних відносин між носіями різних поглядів та ідеологій.
Оскільки кейнсіанська економіка і засноване на ній постіндустріальне суспільство перебувають на вістрі вектора еволюції, то, робимо ще один висновок, що роль демократії в ході соціальної еволюції зростає.
Називаючи зміну норм поведінки, що відбувається в країнах «золотого мільярда» – моральної революції, зовсім не стверджується, що постіндустріальний світ уже став втіленням раю на Землі. У Заходу донині повно найрізноманітніших недоліків, проблем і суперечностей, та його взаємини з бідними (не постіндустріальними) регіонами заслуговують найжорстокішої критики.
Якщо постіндустріальне суспільство і можна назвати «світлим майбутнім усього людства», то приблизно в тому ж еволюційному сенсі, в якому, скажімо, рабовласницький лад був таким для первісногромадського.
«Приблизно», тому що революція, про яку ми тут говоримо, — це не рядова соціальна революція, яких вже багато було в минулому і ще багато буде в майбутньому.
Важко назвати іншу подію в історії людства, яке було б настільки ж неймовірною і потенційно грандіозною: під «християнську» ідею (людина людині — брат) вперше було підведена цілком земна — макроекономічна — підстава.
Оскільки розбіжність між «працею і капіталом» вважалося нерозв’язним, ніхто по цей час в цей бік навіть не дивився. Виявилося ж, що кейнсіанська економіка, несподівано вирішила цю суперечність, людина людині — цілком реально покупець і брат і, що кейнсіанізація економіки тягне за собою «християнізацію» всієї системи норм поведінки людини.
Те, що відбулося потроху стає початком переломних змін в житті людства, всю масштабність яких нам ще тільки належить усвідомити.
Глава IX
Короткий зміст: Автор пише про взаємовідносини між постіндустріальним світом і іншими країнами. Він стверджує, що світ поділено на дві нерівні частини: країни “золотого мільярда”, які процвітають завдяки подоланню “кейнсіанського бар’єра”, і бідні регіони, які продовжують економити на зарплаті працівників і відстають у розвитку.
Автор наголошує на проблемі соціальної нерівності між багатими й бідними регіонами, яка є сьогоднішньою версією проблеми, яка стояла перед постіндустріальними країнами у XX столітті. Він пропонує регулювання ринку на міжрегіональному рівні, зокрема підвищення зарплати найманих працівників бідних регіонів і зниження соціальної нерівності.
Автор також зазначає, що у взаєминах між постіндустріальним світом і іншими країнами домінують примітивні норми поведінки, геополітичні інтереси та гра з нульовою сумою. Він відкидає думку, що постіндустріальний світ використовує бідні регіони тільки для свого процвітання через глобалізацію, аргументуючи це тим, що у самому постіндустріальному світі також спостерігається зростання взаємозалежності та не обов’язково зростання соціальної нерівності.
Автор розглядає питання економічного розвитку і взаємовідносин між постіндустріальними країнами (такими як США, Європейський Союз і Японія) та бідними регіонами світу. Він стверджує, що постіндустріальному світу стає все менш вигідно експлуатувати бідні регіони, оскільки залежність від них зменшується з розвитком інтелектуальної праці та економіки знань.
Автор також зазначає, що існують організації, такі як Євросоюз, Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд та інші, які регулюють економіку за участю країн постіндустріального світу. Він наголошує, що допомога від цих країн бідним регіонам існує, але недостатня.
Автор висловлює неадекватність реакції постіндустріального суспільства на етнічні конфлікти, антиглобалізм і міжнародний тероризм. Він закликає до розвитку кейнсіанської економіки на глобальному рівні, що потребує зусиль на міжрегіональному рівні для досягнення соціального розвитку і розбудови економіки бідних регіонів.
Взагалі, автор намагається показати, що необхідність допомоги бідним регіонам і розвиток економіки на глобальному рівні важливі для досягнення більш справедливих взаємовідносин між країнами та зменшення нерівності.
9. Взаємовідносини постіндустріального світу з іншими країнами.
Сьогодні світ поділений на дві нерівні частини.
Меншу утворюють країни «золотого мільярда», які подолали «кейнсіанський бар’єр» і завдяки цьому процвітають в порівнянні з іншими країнами, до яких належить більшість і які продовжують економити на зарплаті працівників, що стримує їх розвиток.
Та ж проблема надмірної соціальної нерівності, що стояла перед нині постіндустріальними країнами в першій третині XX ст., проявляється сьогодні у взаєминах між багатими й бідними регіонами, між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем.
Проблема стара, нові її масштаби. І рішення її, здається, лежить на тому ж шляху: кейнсіанське регулювання ринку, тепер уже на міжрегіональному рівні, в напрямку підвищення зарплати найманих працівників країн бідних регіонів до 50-70% від вартості продукції й зниження децильного коефіцієнта фондів розподілу доходів, тобто відносини доходів 10% найбагатших до доходів 10% найбідніших, до 6-12, що дозволяє одночасно і підняти рівень життя населення цих регіонів, і інтенсифікувати всю світову економіку в результаті зростання споживчого попиту при одночасному збільшенні прибутку багатих регіонів.
В інтересах країн «золотого мільярда» допомагати бідним регіонам долати кейнсіанський бар’єр. Переорієнтація міжнародного співробітництва на збільшення зовнішнього попиту стане (повинна стати), основним завданням світової спільноти на все осяжне майбутнє.
Роботи в цьому напрямку непочатий край. У країнах з до-кейнсіанською економікою продовжують панувати індустріальні та доіндустріальні норми поведінки, які так гостро сприймаються сьогодні саме на тлі постіндустріальних норм поведінки між індивідами й країнами всередині кола країн «золотого мільярда». Енергія злості й ненависті до всього не схожого, до людей, які користуються іншою мовою, сповідують іншу релігію, які дотримуються іншої системи цінностей, очевидно, довго накопичувалися, і сьогодні вирвалися назовні. Локальні війни й терористичні акти, переслідування національних меншин і натовпи біженців — ось результати дії цієї руйнівної сили, що спопеляє, ім’я якої — нетерпимість. Нетерпимість вирує сьогодні в усьому світі (не в усьому: в постіндустріальних країнах ексцеси нетерпимості відносно рідкісні й кореняться вони, переважно в не постіндустріальному світі). Що стосується нашої країни (України), то в ній нетерпимість придбала в останні роки якусь жахливу силу.
Поза колом постіндустріальних країн у взаєминах між державами продовжують панувати геополітичні («у держав немає принципів, а є тільки інтереси») і ще більш примітивні норми поведінки, що спочивають на принципах гри з нульовою сумою.
Саме цими уявленнями підтримується досить поширена точка зору, згідно з якою постіндустріальний світ процвітає виключно коштом бідних регіонів, використовуючи їх природні ресурси та дешеву працю.
Тому не дивно, що бідні регіони знаходяться в різкій опозиції до постіндустріальних країн, не розуміючи їх природи й звинувачуючи їх у своїх бідах.
Напруга між постіндустріальним і не постіндустріальним світами проявляється у формі етнічних конфліктів (включаючи зіткнення в розвинених країнах між основним населенням і емігрантами з бідних регіонів), руху антиглобалістів і міжнародного тероризму, спрямованого проти «постіндустріальних поневолювачів» на чолі зі США.
Насправді ж, картина взаємин постіндустріального світу і бідних регіонів носить істотно більш складний характер, ніж це бачиться опонентам Заходу і глобалізації.
Що стосується останньої, то абсолютно ясно, що це не вона робить розподіл доходів між регіонами настільки неоднорідним. Процеси зростання пов’язаності «всього з усім» (глобалізації), спрямовані, по вектору еволюції, протікають і в окремо взятих країнах, аж ніяк не обов’язково приводячи до зростання соціальної несправедливості.
У тих же країнах «золотого мільярда» сьогодні «все пов’язано з усім» в набагато більшому ступені, ніж у першій третині XX ст., коли соціальна нерівність була там набагато різкіше вираженою, ніж сьогодні.
Якщо багаті регіони й експлуатують сьогодні бідні, то це відбувається не через глобалізацію світу, а тому, що у взаєминах між постіндустріальними країнами та рештою світу поки ще переважають — хоча і йдуть у напрямку убування — принципи до-кейнсіанської економіки.
Як зазначалося вище, для постіндустріального світу експлуатація бідних регіонів стає економічно все більш невигідною. Тому основна частка торгівлі постіндустріальних країн припадає сьогодні на постіндустріальні країни.
Сьогодні три основні центри постіндустріального світу — США, Європейський Союз і Японія — створюють більше ніж 62 відсотків світового ВНП, на їх території починається або закінчується понад 80 відсотків світових торгових потоків, вони забезпечують близько 85 відсотків загальносвітового обсягу міжнародних інвестицій.
Основна частина зовнішньої торгівлі розвинених держав (приблизно 72% обороту) велася у 2019 році між ними та лише одна чверть — з країнами, що розвиваються.
Все слабшає, як зазначалося вище, і залежність постіндустріального світу від природних ресурсів, через що залежність його економіки від бідних регіонів також падає в часі.
Необхідність постіндустріальної економіки в дешевій праці працівників бідних регіонів знову ж перебільшена, тому що основні прибутки їй приносить інтелектуальна праця власного населення розвинених країн. У цих країнах (США, державах Європейського союзу і Японії) зосереджено майже 97 відсотків світового інтелектуального потенціалу, що забезпечує понад 90 відсотків виробництва високотехнологічних товарів. Експансія економіки знань скорочує потребу в дешевій праці.
Наскільки постіндустріальному світу стає все більш вигідним допомагати бідним країнам вибиратися з убогості (щоб вони купували у нього більше), на скільки він це за висхідний і робить.
Колоніальна система тому й розпадалася паралельно зі становленням кейнсіанської економіки після Другої світової війни, що ставала економічно невигідною.
Коли Мексику вразила в 1994 р. економічна криза, США не використали його для її «поневолення», що ще сто років тому було б нормальним, але, навпаки, надали (спільно з низкою міжнародних організацій) Мексиці кредит, що дозволив їй швидко відновитися.
На наших очах все більшого розвитку набуває міждержавне і міжрегіональне регулювання економіки за участю Євросоюзу, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Організації економічного співробітництва і розвитку, Міжнародної торгової палати і їм подібних організацій. Виробляючи для різних країн однакові правила гри, вони все більше ускладнюють грабіжницьку («імперіалістичну») політику одних країн щодо інших, діючи в цілому в кейнсіанському дусі. Значна допомога надається постіндустріальними країнами бідним регіонам і на недержавному рівні, наприклад, фондами Білла і Мелінди Гейтс.
Глава X
Короткий зміст: У цьому тексті автор висловлює занепокоєння щодо можливої загибелі земної цивілізації внаслідок перемоги Сходу і Півдня над Заходом. Автор також розглядає рух до кейнсіанської економіки та постіндустріального суспільства як ширший та загальнолюдський процес, що перевищує рамки лише “західного” розвитку. Він зауважує, що закони еволюції мають імовірнісний характер, і не всі системи, що еволюціонують, здатні прорватися у майбутнє. Автор пояснює, що лише 10% планетних цивілізацій, розташованих на рівні розвитку земної цивілізації, мають шанс успішно продовжувати еволюцію, тоді як інші приречені на загибель. Автор висловлює бажання, щоб земна цивілізація опинилася серед цих 10%. Однак, автор вважає, що це стає неможливим, якщо Сходу і Півдню вдасться перемогти Захід, змусивши світ відмовитися від кейнсіанського постіндустріального розвитку, який автор вбачає як майбутню модель розвитку людства.
10. Перемога Сходу і Півдня над Заходом загрожує загибеллю земної цивілізації.
Рух до кейнсіанської економіки й постіндустріального суспільства, у якому ми знаходимося на магістральній гілці соціальної еволюції, має ширший, загальнолюдський характер, а не обмежується лише “західним” виміром. Захід просто випередив інші регіони у соціальному розвитку.
Дослідження показують, що кейнсіанські заходи, такі як державні інвестиції в інфраструктуру, соціальні програми та фіскальні стимули, можуть мати позитивний вплив на економічний розвиток і покращення життя населення. Наприклад, згідно з дослідженням Міжнародного валютного фонду, кейнсіанські заходи, вжиті під час світової фінансової кризи 2008-2009 років, допомогли запобігти ще більшого загострення кризи та сприяли відновленню економіки.
Щодо постіндустріального суспільства, це поняття відноситься до стадії розвитку суспільства, коли економіка переходить від виробництва товарів до надання послуг та інформаційних технологій. Дослідження показують, що постіндустріальні суспільства мають певні переваги, такі як підвищений рівень освіти, інновації та розвиток технологій, що сприяють покращенню якості життя та збільшенню виробничої ефективності. Наприклад, постіндустріальні країни, такі як Швеція, Норвегія та Данія, мають високий рівень життя, розвинуті системи соціального захисту, доступ до освіти та охорони здоров’я, а також низькі показники безробіття.
Однак, важливо зауважити, що вплив кейнсіанської економіки та постіндустріального суспільства може бути об’єктом дебатів серед економістів і соціологів. Результати та ефективність цих концепцій можуть варіюватися в залежності від контексту, політики та реалій кожної країни.
Всупереч необхідності та обов’язковість законів еволюції, вони грунтуються на імовірнісній природі, і не всі системи, що еволюціонують, здатні прорватися у майбутнє. Якщо уявити, що в нашій Метагалактиці (і інших метагалактиках) існує безліч планетних цивілізацій, розташованих на нашому рівні розвитку, то тільки 10% з них зможуть пройти через цей еволюційний процес, решта приречена на загибель. Ми б хотіли, щоб земна цивілізація знаходилася серед цих 10%. Однак, це стане неможливим, якщо Сходу і Півдню вдасться “перемогти” Захід, порушивши напрямок соціальної еволюції та змушуючи світ відмовитися від кейнсіанського постіндустріального розвитку, який є майбутнім для людства.
Висновок
У післявоєнний період Україна зіткнеться з великими економічними труднощами, які потребуватимуть швидких і ефективних реформ. Однією з найбільш успішних моделей реформування економіки можна вважати кейнсіанську модель, що ґрунтується на ідеях Джона Мейнарда Кейнса.
Кейнсіанська модель економіки передбачає активну роль держави в регулюванні сукупного попиту та забезпеченні повної зайнятості. За допомогою фіскальної та монетарної політики держава стимулює виробництво, інвестиції, споживання та експорт, а також запобігає циклічним коливанням економіки. Кейнсіанська модель також враховує вплив психологічних факторів на поведінку економічних агентів, таких як очікування, попит на грошову масу, пастка ліквідності тощо.
Кейнсіанська модель економіки вже довела свою ефективність у багатьох країнах світу, які застосовували її принципи для подолання наслідків Великої депресії 1930-х років та Другої світової війни. За даними ООН, країни, які проводили кейнсіанську політику, мали в середньому вищий рівень ВВП на душу населення, нижчий рівень безробіття та бідності, а також стабільний розвиток економіки у порівнянні з країнами, які дотримувалися класичної моделі економіки.
Крім того, на думку Даніеля Трейсмана, професор політичних наук у Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі, відомий своїми дослідженнями в галузі політичної економіки та порівняльної політики, кейнсіанська модель економіки сприяла поширенню демократичних цінностей у світовому співтоваристві. Деніел Трейсман, як і Кейнс, вважав, що демократична система управління є найбажанішою для досягнення соціального благополуччя та гармонії між класами. В його працях висловлювалася ідея про необхідність міжнародного співробітництва та координації економічної політики для забезпечення світового миру та стабільності. Кейнс також брав участь у створенні Бреттон-Вудської системи міжнародних фінансових інститутів, яка мала на меті сприяти відновленню і розвитку світової економіки після війни.
Таким чином, можна зробити висновок, що кейнсіанська модель економіки являє собою єдиною можливою успішною моделлю реформи економіки для післявоєнної України, оскільки вона дозволяє не лише досягти високого рівня зайнятості та доходу населення, але й сприятиме поширенню демократичних цінностей і мирного співробітництва у світовому співтоваристві.
Корисні посилання:
- Неокейнська економіка — Курс экономической теории / Под ред. М.Н.Чепурина, Е.А.Киселевой. Киров, 1995. – Гл. 13; 49е изд. — Киров, 2000. – Гл. 18.
- Класична і кейнсіанська концепція регулювання національного виробництва
- Кейнсіанська модель — що це таке, визначення та поняття – 2021
- Класична та кейнсіанська моделі економіки
- Макроэкономика. Глобальный подход. — Сакс Дж., Ларрен Ф. М., 1996. – Гл. 393, 394.
Частина I
Частина II
